Удосконалення автостопу

Розділ №4

Частина четверта

Шоста ранку. Я просинаюсь від того, що жіночий голос щось говорить біля моєї палатки. Я чекаю поки вона піде, проте жіночка не відступає. «Окей, треба вилізти, розібратись» – думаю. «Напевно не слід було ставити палатку всього в 50 метрах від вокзалу, але мені так лінь було вночі ще кудись йти». Вилажу. Жіночка дивується, бо я іноземець. Однак по ній зовсім не видно, що вона обурена присутністю палатки на газоні. Вона що…, в захваті? Китаянка щось показує на палатку і жестикулює. Я ніфіга не розумію. Тоді вона дістає гаманець, показує гроші і показує на палатку.

– «Що? І це треба було мене будити в шостій ранку, щоб запитати чи продається моя палатка?»

Я їй показую рішуче ні і залажу назад. Проте вона не відступає і починає ощупувати намет. Потім кличе ще когось і починає з ним розмовляти, швидше за все обговорюючи палатку. Я розумію, що з мрією ще трохи поспати доведеться розпрощатись.

Вилажу назад, починаю розбирати палатку. Коли знімаю тент, чую вигук захвату з боку тих двох. Китаянка підходить і пропонує лишити собі тент, а їй продати основну частину намету, даючи мені 100 юанів (15$). Я обурююся ще більше. Моя палатка коштує 100$, а не 15. І коли я вже зібрав палатку в чохол і почав упаковувати її в рюкзак, ті двоє, нарешті, зрозуміли, що це ніякий не ранішній розпродаж. Я просто в ній спав. І, знітившись, відійшли.

Удосконалення автостопу

Пригадуючи вчорашній урок, я почав думати, що робити далі. Я вже не був в Яньані. Звідти я сів на потяг в Люйлян, що знаходився якраз біля потрібної мені траси, що веде прямо до Циндао. В мене було мало грошей, але й до океану залишалось лише 1080 км. Однак далі так подорожувати, заскакуючи куди потрібно і не потрібно по дорозі, я не хотів.

Довідавшись, яка маршрутка їде в центр міста, я сів в неї і вдивлявся в вітрини, намагаючись вгадати заклад, в якому буде доступний Wi-Fi. Вгадав. Зробивши невеличке замовлення, я взявся за роботу.

Попередній мій надпис, який я показував водіям, містив фразу:

«Привіт. Я подорожую автостопом. Підкиньте мене, будь ласка, до … хоча б кілька кілометрів», а замість крапок я показував місто на карті.

Зараз я вирішив його значно удосконалити. І після роботи з перекладачем, вміст нового надпису був таким:

«Привіт. Я мандрівник з України. Дякую що зупинились. Я їду в місто … (я покажу вам його на карті). Я не прошу вас підвезти мене до цього міста. Просто якщо ви їдете в його напрямку, підвезіть мене, будь ласка, декілька кілометрів. І, будь ласка, зупиніться, якщо ви звертатимете з траси. Я вийду і продовжу свій шлях».

Фразу «зупиніться, якщо ви звертатимете з траси» я відразу ж виділив.

Задоволений своєю роботою, я пошукав слабкі місця, і ще записав фразу, що не розмовляю китайською.

Ну, що, тепер випробуємо удосконалення на практиці?

Знайшовши через Baidu шлях до потрібного мені виїзду з міста, я спочатку з пригодами добрався до нього, а потім пройшов через пункт оплати, ховаючись за грузовик далекобійника, що проїжджав його дуже повільно. І не встиг я пройти навіть метрів 300 після цього, як водій на легковушці сам мені зупинився.

Автостоп до Піньяо

Не знаю чому, але з Луо ми якось відразу знайшли спільну мову, хоча й мучились спілкуванням через онлайн перекладач.

Розговорившись про те, про се, він запропонував мені екскурсію по Піньяо. Я відмовився, сказавши, що не маю на це часу. Луо почав випитувати про подорож, її деталі і мій маршрут. В кінці кінців, він сказав, що не хоче, щоб я стояв на трасі в таку спеку і бажає мені допомогти. Я відповів, що для мене це ок, я так подорожую вже давно. Думаєте його це зупинило? Він дав мені гроші на квиток до самого Циндао, а також підкинув грошей, щоб я був ситий. Чи могли б ви просто так віддати 1500 грн. якомусь незнайомцю? Про себе я не можу сказати ствердно. В Китаї вистачає недоліків, проте відсутність доброти до них не відноситься. Для китайців люди цінніші за речі.

Решту дня я провів, роздивляючись Піньяо і не вірячи своєму щастю. Вже завтра я мав побачити океан.

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів