Труднощі китайського автостопу №2

Розділ №4

Частина третя

Після гарно проведеного часу в Яньані, я надіявся на легкий та спокійний автостоп десь на кілометрів хоча б 500. Тим більше що тут частіше зустрічались люди, які могли хоч щось сказати англійською. Однак китайці мали на мене свої плани)).

Автостоп в напрямку до Циндао

Від ідеї поїхати в Сіань, до якого було лише 200 км, я відмовився. Я надіяся побачити там Теракотову армію, однак Гуо мені розповіла, що добиратись до неї довго, та й вхід коштує близько 120 юанів. В мене приблизно стільки й лишилось. Тому я перейшов до наступної цілі – побачити океан.

Перша пара, яка мене підібрала, їхала недалеко. Вони були дуже милими, проте цей клятий мовний бар’єр… Попередивши, що вони їдуть в містечко неподалік подивитись якийсь замок, вони запропонували мені поїхати з ними. Однак непорозуміння полягало в тому, що пара після цього збиралась повертатись назад, тоді як я подумав, що вони подивляться замок і поїдуть далі. На щастя, ми це вияснили доволі швидко, і вони мене підкинули назад до траси. Причому, як не дивно, там мене на пункті пропуску вже не чіпали, я спокійно вийшов на автобан (УРА!).

Після того, як я простояв десь годину, мене підібрав чувак, який взагалі не розмовляв англійською і не вмів користуватись технікою. Я йому показав на місто, в яке збираюсь їхати, він щось довго мені вєщав, я йому знову показав на місто, він кивнув, я йому показав на надпис про автостоп, він кивнув, і ми все-таки поїхали. Проте не пройшло й 20 хвилин, як він почав повертати з автобану… «О ні, невже знову?» – подумав я. Я почав дико жестикулювати і показувати, що мені потрібно туди. Він похитав головою, і знову почав щось розповідати.

Ми все більше і більше віддалялись, а я все більше і більше почав закипати всередині. «Ну і як я буду звідси вибиратись?» – думав я. Через хвилин 20 ми заїхали в якесь село і водій, можливо, відчуваючи небезпеку, зупинився, показав, що все, і поїхав далі. Так я знову опинився незрозуміло де з дуже незначною кількістю грошей. «І що мені тепер робити?» – думав я, зганяючи злість на камінні. В той момент я мало не проклинав всіх китайців на світі. Все ще перебуваючи в стані розбудженого дракона, я змусив себе думати, як вибратись. І тут мій погляд впав на вказівник «Поліція». Досвід мого попереднього спілкування з правоохоронними органами в Китаї був не надто захоплюючий, але багато хто з мандрівників рекомендує при таких проблемах звертатись сюди.

Я пройшов кілька десятків метрів, привітався з трактористом, що мені махав рукою, і, все ще злий, зайшов на територію поліцейського відділку.

Тут мене зустріли надзвичайно привітно. Запросили в середину, пригостили кавуном, знайшли найкращий онлайн-перекладач і навіть зрозуміли все, що я казав. Здається, вперше хтось з китайців розумів, що я їду з точки А в точку Б, добираючись на попутніх машинах. Вони відсканували мій паспорт, попросили зі мною сфотографуватись і пообіцяли допомогти.

Підкинувши мене до виїзду з міста, поліцейські вийшли, зупинили другого по рахунку водія, потеревенили з ним, і попросили підкинути, оскільки йому й так було по дорозі. Після того головний поліцейський, що зі мною говорив, розказав про найкращий план, який мав би мені підійти з урахуванням автостопу. Я був в такому шоці, що нічого не запам’ятав. Працівник поліції допомагає мені складати маршрут для автостопу по автобані!!!

Так чи інакше, водій в наступне місто мене завіз, доставивши прямо до автостанції. Але проблема була в тому, що я не знав, що робити далі. Зайшовши в середину, я почав розпитувати (показувати на мапі) про автобус до найбільшого міста в потрібному мені напрямку. Такого не було. Проте один з місцевих спробував мені допомогти. І посадив в автобус в Яньань, з якого я вийшов через хвилин десять, коли зрозумів, що ми їдемо не туди.

Повернувшись на автостанцію, я витягнув сергійову карточку, на якій було написано, що я шукаю англомовну людину. І почав підходити до прохожих. Через певний час я зібрав чоловік 12, що хотіли допомогти, але не знали як. І потім з’явився він! Чувак, що говорив англійською! Зібравшись, ми всі разом вияснили, що до чого. Автобан, по якому я так рвався їхати, закритий на ремонт. Тому найкраще для мене дійсно було повернутись в Яньань, звідки відправитись в потрібне місто на потязі.

Сердечно всім подякувавши, я сів в маршрутку до Яньаню.

Вже аналізуючи весь день, я зрозумів, що злився занадто багато. Переважно на те, що щось йде не так, як я планував. І тут я дійшов до одного з найважливіших висновків для мене в цій мандрівці. Наша свідомість вміщає лише одну думку. Тільки одну. Якщо ми накручуємо себе злістю, ми тратимо дорогоцінні хвилини життя на злість. Якщо заздримо комусь, то тратимо їх на заздрість. Це надзвичайно складно «спіймати» себе в такі моменти аля «Стоп, що я роблю»? Але можливо. Залишаючи позаду злість, заздрість, ненависть та інші речі, що нас роз’їдають, ми можемо зосередитись на чомусь більш світлому. Це як в притчі про чашу, яка може містити тільки щось одне.

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів