Про цінність миті

Жили собі двоє братів. Петро й Іван. І хоч вони були братами, проте за характером дуже різними. Іван їздив на Олімпіади, намагався бути швидшим, ліпшим, кращим. Батьки не могли натішитись ним, така ж дитина росте. Петро більше був тихонею. Його цікавило малювання, і в нього непогано це вдавалось. Хоча в якийсь момент він залишив це заняття, адже «не чоловіча це справа».

І от виросли вони обоє, і запросив Іван Петра до себе на День Народження. Ох, гучна була забава, Іван залишився задоволеним її розмахом. Серед гостей були і заступник мера міста, і директор школи і навіть гість з Заходу. Саме з ним якраз і розмовляв Петро, коли Іван звично захотів розповісти брату про свої нові здобутки.

– Ох, Петре, знайти б на все час. Китайці скоро мають розпочати поставляти нам німецькі деталі для машин, і тоді компанія почне розвиватись ще більше. А коли ми нарешті випустимо свою марку машинного масла, я побудую собі шикарний басейн!

Петро чудово пам’ятав, що насправді Іван боїться води. Але також він чудово знав, що в одного з товаришів його брата вже є басейн. Іван з своїм колегою давно змагались, хто досягне більшого, і обох це чудово стимулювало добиватись все кращих результатів.

– Про що ти розмовляв з Еріком? – запитав Іван.

– Про живопис. Він обожнює творчість Ван Гога.

– Ого. Я думав, що він знається лише на електроніці.

Петро, як завше, промовчав.

– Знаєш брате, наче все гаразд. Компанія розвивається, прибуток збільшується, до мене прийшли такі високопоставлені гості, дружина красуня… А я відчуваю, що все одно щось не так. Можливо, я щось роблю неправильно?

– Можливо – відповів Петро.

– А як твої справи, як почуваєш себе ти?

– Я? В мене все чудово. Хіба можна почувати себе погано, спостерігаючи за заходом сонця?

І лише зараз Іван помітив чудовий краєвид у себе за вікном, і зрозумів, що іноді достатньо просто зупинитися.

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів