Полтава і автостоп до Сум

Давненько я нічого не писав сюди, проте я не люблю залишати справи незавершеними. Отож, в Полтаві, як і очікувалось, мене чекав дуже ранній підйом о 6:00. Я ж натомість провалявся до 06:30, оскільки для мене це ну дууууже рано. Зате попереду залишався цілий день, який я хотів витратити на відвідини Диканьки.

Правда, спершу я вирішив заїхати в Полтаву і знову побачити вже знайомі мені місця. Я так і зробив, заодно прикупивши собі булочок і зайшовши в «Львівську кав’ярню». Там я замовив чай з полуницею, який мені, щоправда, перехотілось куштувати, коли я побачив таргана на прилавку (тільки ганьблять ім’я Львова, хай їм!). Хоча в іншому кафешка відносно хороша.

Прогулянка Полтавою

Протягом всього цього часу на мої бажання почав впливати чи то недосип, чи то переїзд (забагато подорожі), через що Диканька мені почалась здаватись невдалою ідеєю. Зрештою, я зайшов в нет, пошукав трохи інформації про це місто і зрозумів, що крім тематичного кафе і арки там нічого немає. Опис цікавих місць в Миргороді також мене особливо не вразив. В результаті я вирішив прогулятись Полтавою і провів найбездарніший день своєї мандрівки. Винен в цьому, звісно, був я сам.

Сидів в багаточисленних парках і шлявся я Полтавою до 15:00 години, коли зустрівся зі своїм старим знайомим Сашою. Після цього стало вже веселіше, особливо після випитого полтавського пива «Диканські вечори», яке мені подобається (зіп’юсь я скоро з тими подорожами)) і смачних булочок з древньої пекарні цього міста «Коровай». Особливо мені сподобалось булочка з вишнями, в якій і справді були вишні! Причому не 3-4, а цілих 22!!! Я рахував.

IMG_1286

Ще одне нагадування про Полтавську битву

Свято-Успенський собор

Свято-Успенський собор

Хрестовоздвиженський монастир

Хрестовоздвиженський монастир

Полтава

Далі Саша вирішив показати мені найбільший супермаркет-розважальний центр їхнього міста, де ми навіть почали грати партію в шахи. Щоправда, всіх потрібних фігур нам не вистачало, тому ми взялись використовувати підручні засоби.

IMG_1292

Однак нашу партію ми так і не закінчили. Подзвонила сашина мама, яку ми зустріли по дорозі і сказала, що знайшла місце де я зможу спробувати знамениті полтавські галушки. Саме це мені хотілось найбільше надолужити в Полтаві, оскільки першого разу я їх не скуштував. Тут мене міг чекати облом, бо вони були з м’ясом, але, дякуючи полтавській гостинності, спеціально для мене їх приготували без нього.

IMG_1294

Загалом, це замовлення виявилось не дуже вдалим рішенням, оскільки галушки були не надто смачними, і в мене після такого витратного дня залишилось лише п’ять гривень в кишені. Дві з них я витратив на добирання на тролейбусі до свого хоста, дорогу до якого я тупо забув. І не знаю, що при цьому було гіршим: чи те, що мій телефон розрядився, чи те, що Ярина жила в приватному секторі, тому ніхто вулиць там не знав. На щастя, я зранку встиг запитати адресу її дому, тому в мені жевріла хоч якась надія її знайти. І ось, після півгодинного блукання приватними вуличками і приставання з запитаннями до перехожих мені (О, еврика!) відповів один мужик, який знав де ця вуличка. Він мене до неї тупо провів, бо йому якраз було по дорозі до дому.

Зате в Ярини мене чекав полуничний торт, а також дуже смачна і ситна вечеря, що значно покращила мій і без того відносно нормальний настрій (зацікавлення психологією дається взнаки).

Автостопом до Сум

На наступний день я знову прокинувся близько 6:30 ранку, а о 07:30 був вже на зупинці разом з Яриною. Оскільки в мене залишалось лише 3 грн., а маршрутка в Полтаві коштувала 4, я був змушений чекати лише на тролейбус. Він приїхав за хв. 20 і довіз мене майже до краю міста. Щоправда, після цього я ще десь з хвилин 30 пройшовся і по дорозі знайшов місце де переодягнувся, оскільки погода в цей день була значно холоднішою і нагадувала ранню весну.

Першу машину мені довелось чекати близько 15 хв. і довезла вона мене до Диканьки, в якій й справді нічого не було. Водій виявився добрим дядьком, що з радістю розказав про свій край і своє життя.

Там, де він мене висадив, вже знаходився один старший вуйко з якимись інструментами, який теж автостопив. Він відразу ж підійшов до мене знайомитись і ми вияснили, кому куди.

Тут я вже простояв хв. 45 і став свідком поломки автобуса, на який збирався сідати мій новий знайомий. Проте в результаті поїхали ми з ним таки разом в бусі експедитора (людина, що розвозить товари по магазинам). Причому знайомий хоч і мав сідати перший, попросив водія, щоб той взяв нас двох.

Цього разу я доїхав вже до смт. Котельва, по дорозі заскочивши в кілька магазинів і до сина водія).

Про надруковане мною село я також до того ніколи не чув, що не дивно. Більше того, про нього не дуже хороші уявлення мав навіть мій Гугл Мапс на телефоні, котрий ніяк не міг нормально показати, де я знаходжусь. В результаті я з півгодини йшов без впевненості в правильності шляху, але дорожні таблички, котрі я побачив на виході з міста все ж дозволили мені зітхнути з полегшенням.

Загалом, далі настав один з таких моментів, за які я люблю подорожі автостопом. Було відносно прохолодно, дув легенький вітерець, а машини їздили нечасто. Завдяки цьому я мав змогу помилуватись оточуючими краєвидами і подумати про шось велике (або про дівчат))).

Стояв я недовго – біля 25 хв, після чого мені зупинився дальнобійник. Що цікаво, він обірвав мене майже на півслові, сказавши: «Знаю, що автостопом, і знаю, що до Сум, сідай». Цей водій працював на своїй роботі близько 30 років, тому, можна сказати, був представником «старої школи»). Це означало безліч жартів, цікаві розмови і, звісно, політика. Так чи інакше, але спілкуватись з ним й справді було класно, через що кілометри летіли непомітно. Я навіть став свідком від’єднання його кузова на шиномонтажі, куди він спеціально для цієї процедури заїхав. Цікаво було побачити, де збираються і ремонтуються дальнобійники).

На сумській об’їзній я вийшов з одною гривнею в кишені з твердою впевненістю, що зараз мені доведеться перевірити відстань до центру і дізнатись час, за скільки туди можна дійти. Проте, зайшовши на всяк випадок в сумський тролейбус, я злегка офігів: проїзд там становить рівно одну гривню! Та й в цілому сумські суми (вибачте за тавтологію))) мене приємно шокували впродовж всього перебування в даному місті.

До центру я добрався приблизно за 25 хв. і, подумки привітавши себе з успішним досягненням пункту призначення, почав роздумувати, що мені робити.

________________________________________

Кілометраж:

  • 171 км автостопом.

Всього: 1653 км автостопом.

____________________________________________________
Витрати:

  • тролейбуси по Полтаві – 6 грн.;
  • маршрутка – 4 грн.;
  • магнітик – 25 грн.;
  • лист по Україні – 2,80 грн.;
  • чай з полуницею – 25 грн.;
  • піца і булочка з «Короваю» – 14 грн.;
  • туалет – 1 грн.;
  • галушки – 26 грн.;
  • пиво – 15 грн.;
  • булочки – 31 грн.;
  • тролейбус в Сумах – 1 грн.

Всього: 150.80 грн.

Всього за подорож: 

601 + 150.80 = 751.80 грн.

округлимо до 752 грн.

Categories: Подорожі

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів