Блог Львівського Мандрівника

Подорож до Одеси

• By Тарас
• Листопад 29, 2015
• No Comments

Знаходячись в Артура, я довгий час не міг визначитись, в яке саме місто мені їхати далі: Черкаси чи Одесу. Від цього ж рішення залежав й подальший мій маршрут. Саме в цей момент я вирішив скористатись порадою Джея й поїхав в те місце, в якому каучсерфери першими сказали одноголосне «так»!

Зрештою, на необхідність їхати в нашу перлину Чорного моря вказувала й моя підсвідомість, з якою я трохи розговорився після фестивалю в Чернівцях. Цікавий це співрозмовник. В мене він любить все чітко розкладати по поличках). Але мова не про це, а про мою подорож до Одеси, яка обіцяла бути доволі непростою.

Дорога туди з Немирова не близька: мені треба було подолати за день 380 км, тоді як темніти на вулиці починало вже о 16:00. Саме по цій причині я поставив собі практично нездійсненну ціль: почати стопити о 08:00! Звісно, моя совина натура внесла в цей план свої поправки, тому на трасу я вийшов лише о 09:56.

Автостоп до Одеси

З Немирова я звик виїжджати доволі швидко. Я рідко стояв тут довше 10 хв. Цього разу нудьгувати мені довелось вже близько 20 хв., поки не зупинився дальнобійник, що їхав до Гайсина. Це містечко в Вінницькій області, що знаходиться за 50 км від Немирова. Відстань невелика, проте це вже був початок.

Розповідав мені дальнобійник переважно про своє особисте життя, не приховуючи практично ніяких подробиць. Я радий, що йому вдалось виговоритись і поїхати далі вже в кращому гуморі (принаймні я на це сподіваюсь). Правда, повіз він мене через гайсинську об’їзну по надзвичайно жахливій дорозі, що зайняло додаткових хвилин 40. Через місто фурам їхати наразі заборонено.

Далі було ще веселіше: простоявши хвилин 20-25, я застопив водія з Придністров’я. Логічно, що розмовляли ми переважно про політику. Водій також був незадоволений Росією, вважаючи, що вона просто бавиться всіма своїми невизнаними республіками, переключаючись то на одну, то на іншу територію. В плані питання Донбасу він зберігав нейтралітет, а про СРСР згадував з ностальгією.

В цілому, цей водій виявився доволі доброю людиною, який радів, що в Молдові вже не є важливими питання мови й інших розбіжностей. Також він відзначив, що газ для машин в Україні розбавляють значно менше, а на деяких заправках взагалі не розбавляють. На прощання він побажав мені писати тільки правду, висадивши десь вже на трасі Київ-Одеса. Що ж, я намагався передати всі його позиції максимально точно).

Після цього всього я трохи пройшовся, ставши подалі від посту ДАІ (це нечисте місце, якого цураються всі водії), а опісля підкріпився немирівським яблучком, не забуваючи при цьому ліниво піднімати свою руку. Як тільки я доїв фрукт, мені майже відразу зупинився ще один дальнобійник, який в своїй машині справді жив. Справа в тому, що весь простір між його й моїм кріслом був захаращений всім, чим попало: печивом, шкарпетками, чашками, інструментами, черевиками, кавою, якою він мене пригостив і т. д. Через це їхати мені було дещо незручно, хоча я таки зумів якось там примоститись.

Розмова точилась на різні теми, хоча політики вона знову ж стосувалась найбільше. Люблять далекобійники про це поговорити). Зрештою, нічого дивного. Вони мають і про що розказати, постійно стикаючись з недоліками нашої сучасної системи.

Довіз дальнобійник мене до одеської об’їзної, де я, вилазячи з машини, ненароком зачепив ящичок з інструментами. На щастя, ще було не надто темно, тому ми все знайшли і, розпрощавшись на доброму слові, вирушили кожен у своєму напрямку.

Одеська об’зна

Одеса

В Одесі прийняти мене погодився Олег, якого друзі називають Мамонтом. Оскільки Олег просив повідомити його, коли я доберусь до міста, я відразу ж йому подзвонив. Правда, я й не уявляв, що він після цього ще й заїде по мене машиною! Трохи поблукавши і дезорієнтувавши Олега, я через хвилин 20 вже сидів в його Тойоті і під Металліку катався вулицями міста.

Гостем в свого хоста я був не єдиним. Компанію нам складали дві дівчини (з Луганську та Харкова) і його друг одесито-омськчанин (якщо я не помиляюсь), що спочатку трохи комплексував через свою російську. Вони всі виявились з одної й тої ж тусовки любителів квестів. На них варто зупинитись трохи детальніше:

Квести в їхньому розумінні – це не просто біганина з розгадуванням запитань. В квестовій лізі України все набагато жорсткіше: там учасникам доводиться лазити по напівзруйнованим будівлям, шукаючи різноманітні коди, іноді стрибати з моста (роупджампінг), кататись на каруселях, запам’ятовуючи коди… В цілому, робити все, що придумує хвора уява організаторів. Ну а організаторами є, власне, самі команди цієї ліги, тому там й справді надзвичайно весело.

При цьому команди в даній тусовці намагаються мати власні штаби: тобто людей, які сидять за комп’ютерами і їм допомагають, як можуть. Я попав якраз на невеличку гру, що відбувалась у Львові, а також на гру на цілу ніч в Харкові. І там, і там я спробував трохи допомогти своїм логічним мисленням, навіть вгадавши одне запитання. Проте більшість часу я провів, просто дивуючись продуманості і цікавості даних змагань.

Атмосфера в Мамонта була дуже дружелюбна з якісним стьобом з боку дівчат). Стібались вони як з самого Мамонта, ображаючи його кулінарні здібності (він приготував хавку на нас всіх) так і одне з одного). Луганське походження одної з них цьому якраз дуже сприяло).

Вечеря проходила в перерві між двома квестовими іграми. Після неї я, власне, й зайнявся більш детальним вивчанням ліги та переглядом мамонтових сходжень на гори в Грузії. Досидіти мені вдалось до другої ночі, в результаті не дочекавшись завершення змагань в Харкові, де наша команда йшла другою.

Другий день в Одесі

Що робити в Одесі наступного дня я особливо й не знав. Хотів лише подивитись матч Ліверпуля з Крістал Пелесом, заздалегідь списавшись з аміном одеських фанів Ліверпуля. Прокинувся я близько десятої, а з дому ми втрьох вийшли десь о 12-й, мабуть. Як тільки ми дійшли до пляжу Ланжерон, кожен вирушив у своїх справах, а я почав прогулюватись побережжям. Все-таки, що не кажіть, а море вміє надихати.

Доволі цікаве, але дуже смердюче місце, яке тхне незрозуміло чим

Гуляв я там близько трьох годин, роздумуючи про життя-буття. Від цих філософських роздумів мене відірвав шлунок, що дедалі наполегливіше нагадував про необхідність хоч іноді їсти. Тому я пішов до «Пузатої хати», а потім вирушив дивитись футбол, заодно трохи прогулявшись.

Куди ж без одеської опери

Одеське чортове колесо

На жаль, Ліверпуль в тому пабі не транслювали, але що ще гірше – там не було жодного «червоного» («червоними» називають вболівальників Ліверпуля). Я попив пива, подивився трохи якийсь інший матч, а потім повідомив Олега, що я збираюсь повертатись на хату. Я готувався до складної дороги до Херсону наступного дня, тому хотів перед нею добряче відпочити.

Завдяки навігатору, з тролейбуса я вийшов на правильній зупинці. Проте після того трохи поблукав, повернувши не туди. Врешті-решт, дім Олега я знайшов відносно швидко, але виявилось що його там ще немає. Я вирішив трохи почекати, присівши і спершись на дуб. В результаті це здивувало місцевих підлітків. Хоча, як сказати… Дві дівчини, що пройшли в дворі повз мене на це навіть не зреагували. Хлопці ж, які підходили до тих дівчат трохи посміялись, а один з них запитав, щось на зразок «чого ви нас так лякаєте». Але найдивніше не це, а що як тільки він підійшов до дівчат, одна з них з усього розмаху дала йому ногою по яйцям… Дієвий спосіб відшивати прихильників, не посперечаєшся. Саме в цю секунду підійшов й мій хост з дівчиною з Харкова, який, що здивувало мене ще більше, абсолютно не зреагував на цю ситуацію. Хоча хлопець в цей час валявся на землі. Складно мені зрозуміти Одесу. Чи це варто робити скидку на залізничний район?

Побита життям машина в залізничному райончику Одеси

Так чи інакше, з легкого ступору від побаченого мене вивела божественно приготована Мамонтом риба… Жодного разу я не їв смачніших морепродуктів, ніж цей!

Спати я ліг близько 12-ї, щоб спеціально наступного дня виїхати чимпораніше.

______________________________________________________________________

Кілометраж:

• 380 км автостопом;

Всього:

329 + 380 = 709 км автостопом.

______________________________________________________________________

Витрати в Одесі:

• 15.50 грн. – вареники;
• 26 грн. – пиво;
• 2 грн. – тролейбус.

Всього: 43.50 грн.

Всього за подорож: 249 + 43,50 = 292,50 грн.

Почитати про попередню частину мандрівки ви зможете тут.

Про мою подорож до Херсона я написав тут.