Перші враження від Таджикистану

В той день я ще не знав чого очікувати від Таджикистану. Насправді, я взагалі хотів оминути його стороною і відразу заїхати в Киргизстан, в який цілився з самого початку. Але, як то кажуть, Штірліц ще ніколи так не помилявся.

Автостоп до Худжанду

Вмовила мене таки заїхати в Таджикистан Олеся, і чудеса тут почались вже в перший день. Спочатку нас підібрав дуже позитивний хлопець і провіз декілька кілометрів. Потім ми вирішили набрати в селі кипяточку, викликавши ажіотаж в місцевої дітвори.

На той момент в нас не було таджицьких грошей, тому ми домовились з одним з продавців місцевого магазину розплатитись за продукти узбецькими сумами. Проте коли ми повторно зайшли в магазин вже на закупи, цей продавець сказав нам взяти собі їжу просто так. Ми посоромились набирати багато хавки, і коли не взяли воду, цей добрий чолов’яга перепитав: «А вода вам хіба не потрібна»?

Вражені такою дружелюбністю, ми вийшли надвір, де нас вже піджидав якийсь чоловік. Виявилося, що мама в нього з Бурятії (регіон Росії), тому він нас дуже хотів запросити додому. Відмовитися ми не змогли.

Далі було застілля з відгодовуванням мене до розмірів юного гіпопотама. І вони ще казали, що я мало з’їв. Єдине, що затьмарило всі ці враження – це розповідь росіянки про свою долю. Виявилося, що заміж вона вийшла не зовсім по своїй волі, а тому, що в неї забрали паспорт. А повернули, коли вона вже народила дитину, і не хотіла їхати сама.

Посидівши в цієї родини з годинки три, ми вирушили назад на дорогу, оскільки хотіли ще того дня дістатись до міста біля кордону. В Таджикистану з Україною і Білоруссю аналогічний режим, як і в узбеків. Знаходитись тут без реєстрації можна лише три дні, без урахування вихідних та свят.

Вже перебуваючи на дорозі, за хвилин п’ять ми застопили машину, водій якої відреагував на фразу «без денег» звичною реакцією. Однак люди, що нас проводили, відійшли ще недалеко, і коли зрозуміли, що водій автостопом нас брати не хоче, вони підійшли до нього і заплатили… Незважаючи на мої заперечення. В цьому селі люди заробляють гроші дуже тяжко, збираючи і перебираючи бавовну, яку потім здають за копійки. Нас би рано чи пізно все одно хтось підібрав.

Так чи інакше, з цим водієм ми доїхали до Бустону, де знову зіткнулись зі звиклою реакцією водіїв на фразу «без денег». Причому цього разу доводилось казати навіть не «совсем без денег», а «совсем-совсем без денег». Проте довго ми не чекали. Нас підібрав дантист, і наступні 30 км повіз по мальовничим дорогам країни.

В Худжанді на нас знову накинулись таксисти, проте в порівнянні з узбецькими вони були справжніми мілахами. Якщо в Узбекистані кожен водій підходив ще з персональною пропозицією, то тут, зачувши фразу «нет денег», нас всі залишили в спокої.

Пройшовшись по Худжанду, ми добрались до дороги, якою можна було стопити. Вже темніло, і ми навіть приглянули собі місце, де збирались заночувати. І після хвилин 20-30 спокійного автостопу, нас підібрав… таксист. Ми відразу йому сказали, що їдемо без грошей, але він наче це й так знав. Він просто довіз нас до центру Нау (зараз офіційна назва цього міста Спітамен), бо йому було по дорозі. Хто би в той момент міг подумати, що Нау стане знаковим містом нашої мандрівки.

Худжанд


Кілометраж:

  • 98 км автостопом;

Всього автостопом: 3896 + 98 = 3994 км

Всього за подорож: 4953 + 98 = 5051 км

Попередня частина про цю мандрівку автостопом знаходиться тут

Дізнатись, чому Нау став знаковим містом нашої мандрівки, ви зможете тут

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів