Острів в Суджоу

Розділ 5. Частина четверта

Острів в Суджоу

Опинившись на заправці, я почав роззиратись, що та як. Незважаючи на те, що вже вечоріло, на вулиці все ще було спекотно. Я з приреченістю почав уявляти, яка спека тут стоятиме вдень.

В той же час я намагався знайти інтернет, щоб написати хостам і запитати, як, врешті-решт, до них потрапити. На заправці був якийсь вай-фай, але мій телефон без китайської сім-карти вперто не хотів до нього підключатись. Зрозумівши, що вже пізно вирішувати цю проблему, я вирішив ночувати тут.

Щоб спати спокійно, мені потрібно було впевнитись, що наступного дня я легко потраплю назад на автобан. Тому спочатку я перевірив паркан на наявність дір, і тільки тоді покинув територію сервісної зони і розклав намет біля ставка.

Як я і прогнозував, сон виявився неспокійним. Навіть вночі було спекотно, а температура по відчуттях коливалась десь в районі 28 градусів.

Прокинувшись вдосвіта від спеки в наметі, я зібрав манатки і вирушив в напрямку Суджоу. Атмосфера була чудова. Я б не сказав, що був сповненим сил, але настрій в мене був прекрасний.

Час від часу поряд по стежці проходили китайці, зацікавлено зиркаючи в мою сторону. Згодом навіть зупинилась машина, водій якої вийшов на вулицю, радо вітаючи «лаовая» («іноземця» по-китайськи). Я понадіявся, що він хоче мене підвезти, однак справа була в іншому. Він відкрив кабіну, звідки на мене дещо сконфужено дивились жінок з 12, що з певними труднощами розміщувались в такому тісному просторі. Зорієнтувавшись за кілька хвилин, вони розбрелись по полю на працю.

Через три кілометри, стікаючи потом, я таки вийшов на дорогу, з якої почав стопити в напрямку до міста. На карті я знайшов станцію метро, що означало, що я майже без проблем зможу добратись практично в будь-яку точку Суджоу.

За хвилин 10 мене підібрав молодий юнак, який явно відносився до мене з жалем. Напевно, я мав не найкращий вигляд. Заскочивши по їжу, він мене висадив на перехресті відносно недалеко від метро і з почуттям виконаного обов’язку поїхав далі.

Телефон показував 9 ранку, а температура, зрозуміло, не стала нижчою. Дорога давалась мені з труднощами, а коли я добрався до метро, то виявив, що станція закрита на ремонт. Облаявши всіх китайців на світі, я вирушив до наступної станції, а по дорозі знайшов KFC. Інтернет! Нарешті! На щастя, мої хости відповіли мені майже відразу, детально пояснивши, як я можу до них добратись. Вони жили не в самому місті, а на острові посеред озера. Це звучало цікаво.

Добравшись до метро, я нарешті відчув настільки бажану прохолоду, і вирушив до людей, що на мене вже чекали.

Острів в Суджоу

Нінг і Мяу виявились дуже цікавою парою, з якою в мене було багато спільного. Вони подорожували Америкою, де активно користувались каучсерфінгом, а зараз вони хотіли когось прийняти у себе. Правда, їхнім домом виявився готель, в якому вони проживали й самі (доволі звичне явище в Китаї). Нінг і Мяу виділили для мене окрему кімнату і запевнили, що ні за що тут платити мені не потрібно. Адже я каучсерфер.

Як Нінг, так і Мяу є дуже творчими людьми. Кожен засвоїв той чи інший музичний народний інструмент, а Нінг ще й захоплювався стародавнім живописом та колекціонував чай. Обоє чудово орієнтувались в китайській культурі і традиціях, тому саме вони мені розповіли безліч речей, які я переповів вам в своєму блозі. Ми пили зібраний на навколишніх полях чай, розмовляли на філософські та не дуже теми і дивились фільми на зразок «Недоторканих». Нарешті я міг перевести дух.

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів