Moscow never sleeps

Саме ця пісня крутилась в мене в голові, коли я в’їжджав в Москву, і спекатись її було не так і просто. Це місто завжди здавалось таким далеким і покритим своєрідним темним ореолом. Червона площа? Ленін? Ні, ні, це все не тут, а десь там. Тим не менш, сидячи в машині далекобійника, я таки пробував усвідомити, що я в’їжджаю в Москву і їду по цьому самому знаменитому МКАДу. Навіть зараз ці всі яскраві вітрини Вегасу здаються трохи нереальними. Однак вони ж були?

Олексій з мамою підібрали нас на найбільш зручній для себе частині дороги і, під розповіді про Відное, повезли до бабусі додому, яка якраз поїхала в Україну. Окрім того, виявилось, що в самому Відному живе дуже багато українців, що просто перебрались колись до російської столиці.

Уже в Льоші, трохи перекусивши і поговоривши про те, про се, незважаючи на переклад пісні, ми повкладались спати, хоча вона ніяк не йшла мені з голови. Зрештою, в наступні дні і ночі ми все надолужили.

Москва

З дому ми вибрались десь під обід і я відразу відчув, наскільки кусючі в Москві ціни. Бюджет в шість баксів на день, що в порівнянні з попередньою мандрівкою здавався просто розкішним, тут розходився, як мандарини в Новий Рік.

Першим ділом ми таки вирушили на знамениту Червону площу. При цьому ми проїжджали повз станцію Бірюльово. Привіт всім тим, хто колись дивився Няню. Цей район, по словам Льоші, є найбільш криміногенним в Москві і там постійно щось відбувається.

Вже прибувши на місце, я, нарешті, почав усвідомлювати, де я знаходжусь, і як я випадково сюди попав. Тоді все стало ще веселіше. Мені з Олексієм не цікаво було фоткатись просто так. Тому спочатку ми знайшли кореянку, яка м’яко кажучи була трохи налякана пропозицією зробити з нею фото. Потім вже нас попросили зробити фото два американця, один з яких виявився родом з Сальвадору, а інший – з Гондурасу. Вони прилетіли в Москву на пару годин, просто щоб тут побути, а потім відразу ж повернулись назад. Тепер, писали, хочуть відвідати й Україну).

Красная площадьКрасная площадьКрасная площадь

Далі почало трохи темніти, і Олексій почав нас водити околицями центру, показуючи його з різних ракурсів. Мушу визнати, виглядала Москва ввечері дуже чарівно, і лазили ми по місту до останнього.

Сфоткай мене типу на аватарку)))

Поверталися вже пізнім транспортом і не без пригод. Коли ми стояли на пероні, чекаючи електричку, з колій появився якийсь мужик, що попросив Льошу подати йому руку. Олексій допоміг тому вилізти на перон, а мужик, спеціально чи випадково, розцарапав нігтем Льоші руку.

Додому ми йшли близько другої чи третьої ночі, пройшовши пішки різними дебрями десь з 40 хвилин.

На наступний день програма була ще насиченішою. Ми вирішили відвідати Льошин університет, де він працює, і попали прямо на вчительське застілля. Нас приймали наче професорів з іншого інституту, хоча вже через дві доби я посопував в палатці на околиці Самари). Нам провели екскурсію універом, пригостили грузинським вином, показали роботи студентів (університет дизайну), розказали, що і як, і познайомили майже з усім викладацьким колективом).

 

Високоінтелектуальні історичні дискусії під високоінтелектуальними написами на дошці)))

А далі знову були прогулянки по місту. Ми проїхались по кільцевій гілці метро, побачили стадіон Лужніки, заїхали в район з висотками в стилі Нью-Йорка, ходили по Арбату і просто насолоджувались життям.

Зокрема, ми тут відвідали своєрідний аутентичний заклад:

Бачили стіну Цоя

Знайшли Культурний центр України

А також альтернативне місце для ночівлі:

Ну і ще, звісно, слід згадати про Льошину молитву до Євросоюзу)

Загалом, це були незабутні вихідні в Москві)

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів