Мандрівка по Китаю: автостоп до… а хз куди я заїхав

Розділ 3

Частина 3. Автостоп до…, а хз куди я заїхав

Старшим у S. W. A. T. Виявився середнього віку чоловік, років 35 зі строгим обличчям. Я почав підозрювати, що нічого хорошого мені не світить і думав як найрозумніше вийти з цієї ситуації. Найадекватнішою ідеєю здавалось просто повернутись до вокзал і купити квиток до наступного міста. Тоді я посплю в потязі, а для охоронців перестану бути їхньою проблемою.

Приїхавши, старшина спочатку навіть не звернув на мене уваги, а напряму почав звертатись до працівників S. W. A. T. Виглядало так, наче ті мене перед ним захищали. Я надіявся, що хоч він говоритиме англійською, проте й тут промах. Мені залишалось просто чекати, як вирішуватиметься моя доля. Врешті-решт главарь показав мені забирати речі і паспорт і сідати в його машину. Ось тут вже стало дійсно страшно. Куди це він мене збирався везти? Уява, звичайно, була не на моїй стороні і малювала геть невтішні картини. Я хотів запитати, що, та як, проте сенсу не було.

Проїхавши п’ять хвилин, поліцейський раптом зупинився, показав на газон прямо біля автобусної зупинки і сказав, що я можу розкласти палатку. Мені відлягло від серця. Подякувавши йому китайською, я опинився на свободі.

Другий день в Китаї

Коли я почав свій автостоп, було близько другої. Сонце пекло, хоча не так, як в Росії. Протягом 10-15 хвилин мого безуспішного стояння, водії на мене майже не реагували. Пам’ятаючи поради з Hitchwiki про мандрівки Китаєм, я не стопив далекобійників, оскільки вони тут повільно їздять. Проте мені закортіло перевірити цей тезис самостійно, тим більше, що по даному автобані далекобійних машин явно їздило більше. І майже відразу один з них став.

Чанг, звичайно ж, теж не знав англійської. Я йому показав ієрогліфи, підготовлені для подорожі, і тикнув на мапі на місце, куди збирався. Він кивнув і ми поїхали. І я круто змінив своє життя на наступні три дні.

Автостопом по Китаю (124)
Автостопом по Китаю (125)
Автостопом по Китаю (126)

За перший день ми подолали кілометрів 200, і це було страшенно мало. Я наївно надіявся, що на другий день ми проїдемо хоча б 600. Проте через кілометрів 50 Чанг з’їхав з автобану і почав фігачити по якихось жорстких дебрях. Я знову показав йому на карті те ж місто, що й першого разу, і він підтвердив, що ми доїдемо туди. Однак він ж не уточнив, за скільки часу і через що ми будемо проїжджати. Близько 12-ї ранку ми прибули в глухе мусульманське село в Китаї, де його напарник, що їхав в іншій машині, почав розвантажувати вугілля.

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів