Коли у дупі шило

Львів – Москва

• By Тарас
• Грудень 11, 2017
• No Comments

Цьогорічна (2017) моя мандрівка автостопом, хто б сумнівався, почалась з чергового забігу на потяг. Правда, цього разу в мене було цілих 37 хвилин, тому я прийшов навіть завчасно. Мені потрібно було, як каже мій московський друг Льоша, “на собаках” добратись до Гомеля, а звідти вже їхати старим-добрим автостопом. Хоча «під собаками» на увазі він має електрички.

Отож, ми з Олесею спочатку добрались до Ковеля, попили там чайку, і через годину відправились до Бресту на маршрутці. Вона коштувала 127 грн. В Бресті ми взяли квитки до Гомеля на нічний потяг, щоб зекономити час, а самі, натомість, пішли гуляти по місту. Ну що я скажу, Брест дуже чистий, а білоруси, як завжди, привітні. Однак були ми там лише годинки чотири.

Веселіше стало в електричці. Олеся забула закрити двері в вагон, і на нас вз’ілась провідниця. Спочатку вичитала за двері, а потім сказала поставити матрас на місце, так як він і лежав, коли ми відмовились взяти постіль. Незважаючи на це, я таки набрався хоробрості, і пішов налити в неї кипяточку. Знаю, я герой.

Зате нам повезло з супутниками. Ними була мама з дитиною-інвалідом, і вони мені чомусь припали до душі. Хороші люди. Сподіваюсь, у них все буде окей. 

В Гомель ми заїхали в шостій ранку і відразу відправились в бургерну, де просиділи години чотири. Опісля ми й поїхали за місто для початку нашого автостопного шляху.

Несподіваний автостоп до Москви

Нашою ціллю на цей день був Воронеж. Я надіявся за два дні добратись до Казахстану, а звідти відразу до Киргизстану. Саме таким був початковий план. Але день склався значно цікавіше.

Стопити довелось у невеликий дощ, тому виглядали ми для водіїв не дуже прибавливо. Проте за півгодини нам таки зупинився далекобійник. З ним ми й провели майже весь цей день.

Невеличкі пригоди почались ще на білорусько-російському кордоні, адже далекобійники можуть везти лише одного пасажира. Тому Олесю ми провезли контрабандою). Міграційна картка, що видається на українсько-білоруському кордоні дійсна і в Росії, і потім проблем не було.

Водій виявився з почуттям гумору і розказував різні чи то небилиці, чи то правду про Киргизстан та Казахстан, в які він колись їздив. Цього разу ж він направлявся в Москву.

Далі ви, мабуть, догадались, що трапилось. Ми так здружились, що він запропонував їхати з ним. Я, подумавши, що в Москві ще не бував, вирішив ризикнути. І зателефонував своєму приятелю Льоші.

Незважаючи на настільки пізнє попередження, Олексій таки був радий мене прийняти. Більше того, він з мамою забрали нас на машині, коли ми прибули в Москву близько першої ночі! Мені було страшенно незручно, проте я був вражений такою гостинністю. Дякую вам, якщо ви читаєте це.

Ось так, власне, неждано-негадано, я й попав в російську столицю, де мав не забути «почухати п’ятку Льоні (Леніну)» по словам далекобійника, що нас підвіз.

Кілометраж:

• 185 км зі Львова до Ковеля потягом;
• 133 км з Ковеля до Бреста маршруткою;
• 530 км потягом з Бреста до Гомеля;
• 640 км подорожі автостопом з Дударьова (село за Гомелем) до Москви.

Всього:

• 715 км потягами;
• 133 км маршрутками;
• 640 км автостопом.

Разом: 1488 км

Можливо, корисна інфа:

• Потяг з Бреста до Гомеля коштував трохи більше 10 білоруських рублів (близько 125 грн);
• Українсько-білоруський кордон ми проїхали за годину-півтори. Це доволі швидко