Київ та декілька спроб автостопу до Білорусі

Після доволі довгої перерви я, нарешті, відновлюю описи своїх мандрівок, оскільки розказати й справді є про що. Думаю, з часом зміниться їх формат, проте це, вочевидь, відбуватиметься по ходу діла). Отож, повернімось до мого чергового приїзду в Київ.

Вже по прибуттю в столицю України, я зрозумів, що ідеально вибрав точку для початку своєї подорожі. В Києві про всяк випадок я збирався собі замовити палатку, і мій друг Вова в той момент порадив мені купити її не на Розетці, а на OLX. Порада дійсно була слушною, адже в Києві я точно міг собі щось підібрати. Я склав список палаток, ціною від 400 до 1500 грн., поступово почавши обдзвонювати людей. Чесно кажучи, я не думав, що вона мені знадобиться, і повністю покладався на Каучсерфінг. Проте згодом вона стала на деякий час моїм постійним житлом).

В результаті я купив одношарову німецьку палатку, яка розкладалась якимось спочатку незрозумілим мені чином, віддавши за неї 500 всього грн, а також ще й скористався нагодою зустрітись з хорошою київською знайомою – Сашою, яка жила якраз в тому районі, де мені передавали палатку.

Невдалі спроби автостопу до Гомеля

Чесно кажучи, навіть добравшись до Києва, я все ще сумнівався, чи вирушати мені далі. Допоміг мені зробити кроки в напрямку до своїх мрій Каучсерфінг. Я надіслав кілька заявок хостам з Гомеля, і домовився зустрітись з Олею та Ігорем, що після цього вже почали очікувати мого приїзду. Ну а раз вже домовився, то треба їхати).

Свій перший автостоп я почав дуже пізно. Поки я вибрався з Києва на окружну Броварів в сторону Чернігова, була вже майже 13:00 година. Я простояв на тій дорозі з години три чи чотири, після чого з сумом мусив констатувати свою першу невдачу в автостопі. Я взагалі не виїхав з міста. В результаті зателефонував Вові, і попередив, що повертаюсь.

Цього дня чай мене застав на зупинці в Броварах:

 

Наступного дня була нова спроба. Проте умови, при яких вона відбувалась, були найжахливішими за всю історію мого стопу. Постійно лив дощ, і було дико холодно. Особливо як для літа. Хоча цього разу мене час від часу хтось підбирав.

Спочатку через хвилин 20 мені зупинився воєнний в джипі без скла на вікнах, провізши з кілометрів 20-30. Це вже був початок. Він мене висадив на зупинці, де я 40 хвилин безуспішно намагався когось застопити. За цей час я познайомився з мужиком, що робив те саме, але потім здався, і почав чекати своїх знайомих. Мене в моїх подорожах цей мужик не зрозумів, проте спробував допомогти. Коли його друзі прибули, він вмовив їх підібрати і мене, але оскільки це був невеличкий бусік, їхати мені довелось в кузові (було навіть трохи стрьомно))). За час в дорозі (хвилин 20-30) вони про мене повністю забули, проте я, на щастя, уважно слідкував за картою, і постукав їм у віконце, коли вони почали звертати з траси.

Автостопом до Гомеля (7)

Супер, половина шляху до Чернігова подолана. Наступного водія я чекав з хвилин 20, і зупинилась мені пара на доволі дорогій машині, тоді як я був мокрющий, як хлющ. Мені аж незручно було до них залазити. Проте саме там я відігрівся, і познайомився зі своїми рятівниками і їх собакою ближче). Враження на мене вони справили приємне, хоча я й не пам’ятаю, про що ми говорили. Пригадую лише, що хлопець теж був автостопщиком, якого також заставала така негода. Коли я наприкінці вибачився, що трохи намочив їм автомобіль, водій відповів: «Це всього лиш машина». Тоді я заповажав його ще більше.

Після цього я пішов на чернігівську об’їздну, щоб ловити машини, які не заходять в місто, і там вже реально застряг. Чесно, я не знаю скільки я там стояв. Години чотири мабуть. За цей час я встиг змокнути, переодітись, і ще раз змокнути. В результаті підібрали мене батько з сином, яким просто стало шкода промоклого наніц хлопця. Вони провезли мене хвилин десять, і висадили з іншого боку чернігівської окружної. Ось там поступово почало сутеніти. Дощ ненадовго припинявся, проте потім знову поновлювався.

Красиве поле з соняшників на об’їздній Чернігова

Красиве поле з соняшників на об’їздній Чернігова

Варто визнати, що в цей день чаювання о 17:00 було дуже навіть доречним

 

Машини в сторону Білорусі їздили все рідше, і я розумів, що шансів добратись в Гомель цієї ночі в мене майже немає, а палатка такого дощу не витримає. Що ж робити? Я зателефонував своїм чернігівським друзям, які приймали мене в цьому місті свого часу. Вони сказали, що захостити мене не можуть, але цього вечора виїжджають на Волинь, і я, якщо хочу, можу поїхати з ними. Що ж, виручили, так виручили). Класно мати хороших знайомих по всій Україні). До Волині з ними я не поїхав, але от до столиці таки повернувся. При цьому ледве встиг на останню маршрутку до Троєщини, і знову завітав до Вови посеред ночі. Що ж, всі дороги ведуть до Києва? В той час моя дилема про те, чи повертатись додому, чи їхати далі лише посилилась. В результаті я просто вирішив ще трохи побути в столиці, адже цього мені хотілось найбільше.

Автостопом до Білорусі

Наступний день я просто відпочивав в столиці, і навіть відправився з Вовою та Ірою на Дніпро, яке ми двічі перепливли на надувному матраці. Спочатку ми потрапили на якийсь острів, на якому позасмагали, а потім намагались знайти дорогу через сушу. Не знайшли, тому знову перепливали Дніпро, тримаючись за матрас. Мені, як не особливому любителю води, при цьому ще довелось пересилювати себе).

Вова-Супермен, що завжди припливає на надувному матрасі)

Вова-Супермен, що завжди припливає на надувному матрасі)

Провівши кілька чудових днів в Києві, я все-таки остаточно вирішив продовжувати мандрівку, і прийнявся за діло більш серйозно. Я зумів встати заздалегідь, і близько 10:00 неділі вже був на трасі. Стояти довелось хвилин 20, після чого мене підібрав дуже позитивний дядько, що також любив кудись подорожувати. За цікавими розмовами він мене провіз кілометрів 50.

Вийшовши на зупинці, і побажавши водію вдалого дня, я знову прийнявся за стоп, при цьому провівши один експеримент. Я притулив рюкзак трохи подалі від себе, і почав стопити так. В результаті доволі швидко мені зупинилась машина, проте почувши, що я подорожую автостопом, водій щось буркнув, і поїхав далі. Хммм, все ясно. Щоб не збивати з пантелику людей, я притащив рюкзак назад.

10 хвилин чекання, і мені зупиняється дальнобійник. Майже першими його словами були, що він і сам не знає чого став. Взагалі спочатку водій був щось не в гуморі, хоча через годинку ми таки розговорились. Дальнобійник прямував в Чернігів, а це означало, що мене знову чекало випробування об’їздною цього міста.

І знову здрастє)

І снова здрастє)

Проїхати з водієм вдалось трохи далі, оскільки він повертав в Чернігів посередині шляху. Постопивши деякий час, я вирішив рухатись пішки, намагаючись зупиняти машини по дорозі. На жаль, я провів на дорозі близько трьох годин, пройшовши майже весь шлях до виїзду з міста, що залишився. Причому йти довелось по спеці, хоча це точно краще, ніж в дощ, нехай він мені й подобається. Коли залишалось подолати ще 5 км, мене все-таки підібрав один водій, який просто вирішив довезти мою скромну персону до виїзду з Чернігова, так суттєво допомігши. Я ж би ще годину йшов).

До кордону залишалось ще 55 км

До кордону залишалось ще 55 км

Ну от і все. Я таки добрався практично до крайньої точки на Півночі. Далі ще кілька населених пунктів, і довгоочікувана Білорусь. Скільки цього разу мені доведеться чекати? Виявилось, що не так і довго. Десь через хвилин 30-40 біля мене зупинився якийсь крутий позашляховик, а його водієм виявився доволі цікавий чоловік, що веде свій бізнес в Білорусі та Україні. По його словам, в Україні це робити легше, оскільки в Білорусі, якщо ти починаєш заробляти більше певного рівня, то тебе можуть почати розкуркулювати. Як виявилось, цей бізнесмен живе у Мінську, хоча в останні роки більше часу проводив в Україні, а сам взагалі народився у нас на Заході. Якщо я не помиляюся, то навіть десь у Львівській області.

За цікавими розмовами він мене довіз до самого кордону, і був би не проти провезти й далі, але мусив чекати дружину через якісь бюрократичні незручності, пов’язані з перевозкою авто. Ми попрощались на доброму слові, а далі я пішов проходити КПП.

Автостопом до Гомеля (10) Автостопом до Гомеля (1) Автостопом до Гомеля (6)

Автостопом до Гомеля (19)

Цікаво, що на українському боці мене лише запитали, що я везу, повіривши мені на слово. На білоруському ж попросили викласти практично всі речі в рюкзаку. Хоча, в цілому, білоруські прикордонники мені сподобались більше, оскільки вони були ввічливішими. Крім того, на українському КПП я забув карімат та дощовик.

Подолання кордону в мене зайняло години дві, проте я таки зробив це! Нехай для когось це й трохи смішно звучить). До Гомеля тепер залишалось менше 40 км.

Автостопом до Гомеля (20)

Білорусь

В Білорусі мене застала злива, через що я спочатку сховався на заправці. Там же ж і розговорився з кимось, що був би радий підвезти мою персону, але не мав змоги.

Коли дощ трохи стишився, а потім і взагалі припинився, я пішов на зупинку, де почав гадати, яким же стане мій перший автостоп в Білорусі, і скільки часу мені доведеться чекати. Виявилось, що недовго. Через хвилин 15 я вже сидів в бусі, щасливо направляючись до Гомеля.

Автостопом до Гомеля (4) Автостопом до Гомеля (5)

Автостопом до Гомеля (3)

Водієм виявився білорус, що часто буває й у нас. Практично його першими словами були: «Пристегнись, это тебе не Украина». В Білорусі багато хто й справді їздить пристебнутим, і я вважаю, що це добре. На дорогах встановлено дуже багато камер, тому за таке ніби невелике порушення можна дістати серйозний штраф.

Водій, що підібрав мене, взяв на себе цікаву функцію підготовки мене до нових реалій). Зокрема, він сказав, що розуміє українську, тому я спокійно можу розмовляти з ним на солов’їній. Але потім повідомив, що не всі в Білорусі цілком зрозуміють нашу мову, тому краще користуватись російською. Також він попередив, що в Білорусі краще не заводити розмов про Бандеру, бо це також може бути сприйнято без великого ентузіазму. Окрім цього, він розповів, що в якийсь момент зарікся перевозити автостопщиків через кордон, оскільки в одного з них знайшли траву, а віддуватися довелось також і йому, хоча він тут взагалі ні при чому.

Так чи інакше, близько шостої години я вже крокував вулицями Гомеля, вишукуючи обмінний пункт. Знайшов. За п’ять доларів мені дали майже 10 нових білоруських рублів, з якими мені ще потім довго довелось розбиратись. Справа в тому, що тоді в Білорусі почалась деномінація. Раніше тут ходили купюри обігом в 10 000, 100 000 і т. д. Їх вирішили замінити в 10000 раз меншими банкнотами і копійками, тому колишні 100 000 стали просто десятьма рублями. Для мене це було в рази зручніше. Можна було мати на руках кучу банкнот, але при цьому не могти навіть заплатити за проїзд.

Нові білоруські гроші

Нові білоруські гроші

Екскурс в нові білоруські реалії для мене провела кондукторша автобусу, після того, як дав їй чотири повноцінних рубля. Коли я запитав, скільки коштує проїзд, вона мені відповіла: «чотири», через що я дико здивувався такій високій ціні. Мені ж дали на руки лише 9 з чимось рублів. Виявилось, що насправді вона мала на увазі чотири тисячі, що по-новому рахувалось, як 40 копійок. Я їй подякував за чесність.

Зв’язавшись зі своїми хостами, я дізнався, що сідати мені необхідно було на електричку до Носович о 20:00 з чимось, і наступні півтори години я провів, просто тиняючись неподалік від вокзалу.

Автостопом до Гомеля (9) Автостопом до Гомеля (16) Автостопом до Гомеля (18)

Автостопом до Гомеля (17)

А ще мене дико поперла білоруська назва Залізничного вокзалу)

Зви(Ч)айні мандрівні відео:




Кілометраж:

  • 30 км – маршруткою до Броварів (двічі по 15 км);
  • 95 км – другий день вимученого автостопу до Чернігова;
  • 209 км – автостопу до Гомеля;
  • 12 км – пішки;

Всього за три дні: 354 км

Київ - Гомель

Всього за подорож:

  • 34 км пішки;
  • 938 км автостопом;
  • 50 км маршрутками.

Всього різними способами: 1207 км


Витрати в Києві:

  • 12 грн. – Миргородська + Артек;
  • 14 грн. – молоко;
  • 510 грн. – палатка;
  • 69 грн. – піцци;
  • 16 грн. – морозиво+вода;
  • 50 грн. – закупився суто “Артеком” на мандрівку;
  • 17 грн. – вареники з картоплею;
  • 18 грн. – картопля, “Артек”, пакет;
  • 21 грн. – Мівіна, згущик, йогурт;
  • 40 грн. – маршрутки по Києву;
  • 8 грн. –  метро;
  • 72 грн. – маршрутки до Броварів;
  • 31 грн. – молоко, майонез, Миргородська.

Всього: 878 грн.

Витрати в Гомелі:

  • 0,40 руб. (5 грн.) – маршрутка;
  • 0,50 руб. (6) – проїзд до Носович;
  • 1,30 руб. (15)  – чай в Бургерпабі;
  • 0,68 руб. (8) – морозиво;
  • 0,43 руб. (5) – “Сметанкова” булочка (дуже смачна).

Всього: 3,31 руб., що дорівнює приблизно 39 грн.

Всього за час мандрівки:

479+878+39 = 1875 грн.

 

Про те, як я добирався до Києва, ви зможете прочитати тут.

Про Гомель та поїздку до Мінська я написав тут

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів