І знову автостопом до Полтави

Після такої фантастичної неділі, мені в понеділок точно потрібен був відпочинок. Тому я навіть не намагався йти кудись гуляти. Макс звалив на роботу, тоді як я зайнявся написанням матеріалів на блог про подорож до Одеси.

Хоча, до цього дійшло трішки згодом. Спочатку відправився додому Сергій, який побажав мені нарешті оглянути Дніпро «без кабаків»). Потім я пошукав місце, де можна зарядити батарею від фотіка. Цього разу мені погодились допомогти в універмазі біля вокзалу, в сервісі ремонту мобільних телефонів. Також я купив тут трохи хавки в Сільпо, яка виявилась на диво дешевою (думав, що буде дорожче) і сходив на пошту.

Дніпропетровськ

Нетиповий Дніпро

IMG_1258

Трамвайні маршрути Дніпропетровська

Може кому пригодиться)

Знову в центр я вибрався вже ввечері з Максом і Катею. Ми разом попили пива на набережній, поговорили на різні філософські й не дуже теми й, врешті-решт вирушили додому.

Автостоп до Кременчуга

Прямої траси з Дніпра на Полтаву немає, тому в мене було три варіанти: їхати через Харків, через Кременчуг чи через Кобеляки. Останній варіант був найкоротшим і найлогічнішим, тому я вибрав саме його.

Макс на роботу вставав відносно рано. Тому в 9-й я вже був на автовокзалі і розпитував у водіїв про маршрутку до Балівок – села, яке розташоване на початку потрібної мені траси. Однак, коли я побачив багато маршруток до Дніпродзержинська, мені в голову стрелила одна ідея. Часу в мене було багато, а Кременчуг я до сих пір так і не бачив. В цілому, в мене прокинувся дослідник, якому стало цікаво зрозуміти, що таке «Промислове місто» і уявити себе на місті жителів Дніпропетровщини, які приїжджають у Львів.

Я сів в маршрутку до Дніпродзержинська (або Дніпродима, як його називають місцеві), яка коштувала 16 грн., і заїхав прямо на кінцеву зупинку, де був якийсь автовокзал і порт. Побродивши по тому районі і зрозумівши, що там нічого нема, я поїхав в потрібну мені сторону до траси. Вийшов я зарано, але знову сідати на маршрутку мені було вже влом. Таким чином, я ще приблизно цілу годину (можливо трохи менше) йшов по Дніпродзержинську в сторону дороги на Кременчуг.

IMG_1260

Цікава церква в Дніпродзержинську

IMG_1261

Дніпродзержинськ

Промисловий Дніпродим

На трасі стопити мені довго не довелось: всього лиш близько 5 хв. При чому зупинилась мені жінка (вперше за всі мої подорожі автостопом!), яка вмістила свій мотив у фразі: «Щоб ти знав, що добрі люди таки існують». Я їй розказав про те, що з цього приводу думає один з дальнобійників («Добрих людей більше, просто погані краще запам’ятовуються») і ми трохи поговорили про мою подорож, життя-буття і т. д. Підвезла вона мене недалеко, але я був вдячний їй і за це.

Наступного водія мені довелось чекати ще менше. Якщо буквально, мені зупинилась друга ж машина. Одна жіночка купляла продукти і її машина стояла поряд, проте я не наважився підійти, а став чемно стопити на трасі. Проте, коли ця жіночка сіла в машину, вона проїхала п’ять метрів і зупинилась біля мене. Ох вже ці безстрашні дніпропетровські жінки! Вона виявилась приємною людиною, в якої були хороші спогади про Львів.

А ось далі стало значно складніше. По-перше, потік машин був напрочуд малий, а по-друге – сонце смажило дедалі сильніше. В результаті мені довелось чекати близько 45 хв., поки зупинилась хоч якась машина. В ній виявився молодший за мене хлопчина, який сказав, що підвезе мене до Аїдів, тільки він не знає де це. Я дістав карту й ми вияснили, що Аїди цей хлопець вже проїхав. Він мені подякував і розвернувся в протилежному напрямку.

Десь через хвилин 15-20 зупинилась інша машина з одним із місцевих робочих, який підвіз мене кілька кілометрів до виїзду з Верхньодніпровська. Причому йому так далеко їхати не потрібно було, але він вирішив допомогти мені, щоб далі я легше стопив.

Я став трохи віддалік від зупинки, де стояли дві людини. Однак пацан моїх років все одно підійшов до мене і запитав, куди мені. Розговорившись, я вияснив що він жостко не встигав на роботу й був через те вельми знервований. Проте він збирався їхати за гроші, тоді як я подорожував автостопом. Ми стояли і продовжували теревенити, через що я почав переживати, що нам двом все-таки не скоро зупинять. Проте мої хвилювання були даремними: через 15 хв. зупинився дуже добродушний дядько. Я закинув рюкзак в машину і запитав хлопця чи він їхатиме з нами. Той відмовився і залишився стояти на зупинці.

Дядько, що мене підвозив, проявляв крайню гостинність і навіть, звичайно спитавши мого дозволу, розвернувся і проїхав кілометрів з п’ять, щоб показати мені одне круте місце. Ось воно:

IMG_1268

Озеро біля Дніпра

Колись Дніпро дуже широко розлився, після чого на його березі утворилось озеро, в якому дуже люблять купатись ті обрані, що знають про це місце. Загалом, справді мальовничий берег з красивими краєвидами.

IMG_1265 IMG_1266 IMG_1270 IMG_1272

Признаюсь, що коли він з’їхав з траси і поїхав полем я трохи почав переживати, тому проаналізував водія з психологічної точки зору. Після цього трохи заспокоївся.

По дорозі водій хотів мене ще пригостити кавою, однак на автозаправці, де ми зупинились був поламаний кавовий апарат.

В селі, якому він мене висадив, чекати теж довелось недовго – хвилин 10. Після цього зупинився дальнобійник, якого я ще пам’ятав з Верхньодністровська. Він їхав акурат за машиною, що мене щойно підвезла. Цікаво, чи зупинився б він мені там?

Так чи інакше, виявилось, що цей дальнобійник працює по дуже жорсткому графіку, тому спав за останні три доби приблизно 3-5 годин. Через це йому потрібно було з кимось говорити, щоб не заснути за кермом.
Дядьком він теж виявився добрим. Розмова точилась практично всю дорогу. Найбільше мені запам’яталась його розповідь про роботу в Великобританії. Там він був чи то шофером, чи то просто якимось робочим. Справа не в цьому, а в тому, що цей дальнобійник працював на друга мого кумира дитинства (з 2001 по 2005) – Майкла Оуена, який грав в свій час в «Ліверпулі» (і який був однією з причин, через які я почав вболівати за «Ліверпуль»). Оуен час від часу приводив коней до свого друга (на якого працював дальнобійник), а також діставав квитки на знакові футбольні поєдинки (наприклад, «Ліверпуль» – «Манчестер Юнайтед» – матч, на якому я хоч раз надіюсь побувати за життя). Проте водій відмовлявся, бо не любить футбол і йшов у вільний час на рибалку. Ех, наскільки ж круглий світ).

Кременчуг зустрів нас дощем, тому я сходити на пляж не дуже поспішав. Зрештою, проїхавшись мостом і подивившись на найбільш красиве місце Кременчуга, я вирішив тут не затримуватись. Все-таки це вже було близько 18:00. Я зайшов в супермаркет, до складу якого дальнобійник власне і їхав, купив там свій стандартний хавчик – воду з вафлями, перекусив в якомусь дворі, визначив своє місцезнаходження і точку, в яку мені потрібно рухатись.

IMG_1274 IMG_1275 IMG_1276 IMG_1280 Кременчуг

Трохи ще відпочивши на лавочці, я вирушив в необхідному напрямку і дійшов до дороги в сторону села, яке знаходилось на об’їздній Кременчуга якраз по дорозі на Полтаву. Я попитав місцевих, яку саме мені маршрутку слід чекати, на що вони відповіли, здається, тридцяту. В результаті я стояв на зупинці близько 30 хвилин, однак потрібний мені автобус так і не приїхав. Зрештою, мені це надоїло і я пішов на іншу вулицю, щоб доїхати хоча б до виїзду з Кременчуга. Там я запитав одну жінку років 28, яка відповіла, що не знає. При цьому вона перейшла на українську, що було дуже приємно. Через хвилини дві, в які я думав, що робити, вона згадала і назвала номер маршрутки.

Названий нею автобус був якраз тим, що мені треба. Він відвіз мене акурат на виїзд з Кременчуга, де я майже одразу почав свій автостоп. Цього разу мені не дуже стоялось на одному місці, через що я через кожні хвилин 20 переходив на іншу точку. Загалом, стопив я близько години і зупинилась мені машина тільки тоді, коли я вже виходив на міст, де мені точно ніхто б не став.

Прікольний знак на виїзді з Кременчуга

Прікольний знак на виїзді з Кременчуга

Водіями виявились два Івана, що їхали купувати машину. Вони займаються тим, що купляють старі таратайки й роблять з них добротні, а то й круті авто. Й заробляють на цьому дуже багато по українським міркам. По дорозі вони заїхали в кафе, де вирішили попоїсти. Я, згадуючи свій скудний бюджет, замовив лише млинці з сиром, які виявились дуже навіть смачними. Платити за них мені не довелось. Івани не дозволили).

Ба, більше! По дорозі, коли я трохи розказав про свою подорож і приблизний бюджет в 1000 грн., старший Іван схопився за голову, після чого витяг 81 гривню, яку йому дали на здачу й дав мені. Такого я, звісно, не очікував. Проте відмовлятись не став, а лише дуже чемно подякував. В результаті решта дороги пройшла в їхньому кепкуванні з мене). Це було щось на зразок:

***
– Пам’ятаєш, Іван, ми заробили на купівлі продажі машини лише 500 доларів. Це була невдала оборудка. Хоча Тарас би з ними, напевно, відправився в навколосвітню подорож.

***
– Знаєш, Тарас, ти можеш непогано похарчуватись на базарі. Дивись, підходиш до одної продавщиці і просиш: «Дайте мені попробувати ось того». Потім до іншої. Й так більш-менш наївся.

***
– Дарма ти приїхав в червні. Ось в липні міг би піти нарвати помідорів на город. І нормально!

В цілому, це було доволі весело й вони, я впевнений, ще довго мене згадували. Крім того, Івани запропонували мені роботу, оскільки їм потрібен був якийсь працівник, що займається друкуванням або створенням текстів. Виявляється під час подорожі ще й нових замовників можна знайти).

Полтава

В Полтаві вони мене висадили на кільцевій, де я відразу подзвонив Ярині – дуже життєрадісній жінці, яка по приїзді перш за все добряче мене нагодувала). Вона сказала, на які маршрутки сідати і куди взагалі мені йти. Це ж саме мені уточнив якийсь пацан на зупинці. В результаті я добрався до потрібного місця десь о 21:00. Після чого з півгодини блукав, оскільки попав в приватний сектор.

Ярина вставала в шостій ранку й о сьомій виходила на роботу. Тому порозмовляли на кухні ми не довго. В результаті я відправився близько 23-ї в свою кімнату, де після написаної статті нарешті поринув в благодатний сон.

________________________________________________________

Кілометраж:

  • 44 км до Дніпродзержинська автобусом;
  • 227 автостопом;

Всього: 

1255 + 227 = 1482 км автостопом

_________________________________________________________

Витрати:

В Дніпрі:

  • листівки – 12 грн.
  • зарядка батареї – 5 грн.
  • хавка в Сільпо – 41 грн.

Всього: 58 грн.

Дорога до Полтави:

  • маршрутка до Дніпродзержинська – 16 грн.
  • маршрутка по Дніпродзержинську – 3,50 грн.
  • маршрутка по Кремені – 4 грн.
  • вода і вафлі – 14 грн.

+ 81 мені подарував Іван

Всього за день:

+43,50 грн.

Всього за два дні:

58 – 43,50 = 14,50 грн.

Всього за подорож:

586,50 + 14,50 = 601 грн.

Categories: Подорожі

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів