День п’ятий: автостопом до Полтави

Виходити з дому я планував о 09:00. Вийшов о 09:30, спустився до метро Хрещатик, звідки перейшов на станцію «Майдан незалежності» і, проїхавши одну зупинку, нарешті добрався до потрібної гілки метро. Зеленої, здається. Перти мені було далеко і я їхав близько 40 хвилин до станції «Бориспільська». Вийшовши в потрібному місці, я розгубився, тому що там було багато різних трас і я не розумів, яка куди веде. Трохи порозпитувавши в людей, я нарешті дійшов до потрібного місця і почав свій автостоп. Постоявши там хвилин 5, я вже зрозумів, що він приречений. Справа в тому, що траса Київ – Полтава сильно навантажена. І тільки на перехресті включається світлофор, на тебе відразу валять чотири полоси машин. І навіть якщо комусь би й захотілось стати, він би цим створив аварійну ситуацію. Хоча, інколи машини їхали невеликим потоком, тому один з водіїв навіть зупинився. Правда, він збирався підвезти за гроші.

Автостоп в Полтаву

Постопивши на тій трасі близько 20-25 хвилин, я вирішив, що краще доїхати до Борисполя і почати стопити звідти. Машини на це місто йшли стабільно й мені навіть не довелось чекати. Маршрутка коштувала 15 грн.
Кінцева зупинка була десь в центрі міста. Й тому я ще й вирішив додатково піти до окраїни. Хоча по дорозі я, скажемо, підстоплював.

Дійшовши до потрібного місця я, нарешті, зі спокійною душею знову почав ловити машини. Їхній потік був невеликим, тому я думав, що це буде непроблематично. Однак з кожною потраченою хвилиною я все більше усвідомлював, що помилявся. Всього мені довелось стопити хвилин 40, поки я не вирішив зайти в Гугл Мапс (карти на телефоні), де побачив, що десь через кілометр закінчується кільцева, що обходила Бориспіль. В моїй голові зазвучали фанфари, серце таємно почало надіятись на якогось нудьгуючого дальнобійника, що їде в Полтаву, а в дупі з’явився азот! Що далі? П’ята передача, піднята догори на всяк випадок рука з пальцем і погляд, спрямований на дорогу, де розмірено катались фури. Ой, та що ж це таке? Ти ба, хтось зупинився. Водієм, що вирішив мене підкинути, виявився майже мій земляк: тернопільчанин, що промишляв якимось бізнесом в Києві. Їхав я з ним лише 10 км, та все-таки це вже був початок.

Однак наступний мій стоп теж тривав близько 30 хвилин, поки не зупинився якийсь хлопчина з Прилук, що підвіз мене до Яготина (це ще десь 60 км). Далі мені вдалось застопити колоритного вусатого вуйка з міста Лубни (особливо мені сподобалось як він говорив «бульо»), що підвіз мене до Пирятина (170 км від Полтави). Ура! Я Полтавській області!) А ось тут вже чекати довго не довелось: через хв. 15 мені зупинив.., навіть не знаю як його охарактеризувати… Нуу, перше, що мені прийшло в голову, коли я його побачив, що це циган, який вкрав машину. Однак одного простого погляду на нього мені вистачило, щоб зрозуміти, що людина він ніби добра. І хоч життя в нього було складне, проте він залишався людиною. В цілому, зручно було і мені, і йому. В мене була карта, за допомогою якої я йому підказував дорогу, а він мене підвіз близько 120 кілометрів, з яких я, правда, з 60 відчував себе в певній напрузі. Поки не вдалось його більш-менш розговорити. Сім’ю ніби мав, роботу теж. А решти я не розпитував.

Вийшов я в Решетилівці, що в 30 км від Полтави. Однак година вже була пізня, близько 18:30 (через що я вирішив залишитись в Полтаві на один день). Я знову почав автостоп, однак після 10 хвилин, коли мені зупинила чогось маршрутка, я вже махнув на те все рукою і поїхав на ній. Дорога коштувала 12 грн.

Полтава

Полтава… Це слово для мене тепер звучить як синонім чогось дуже світлого і позитивного. Наприклад, згущонки, яку мені там теж довелось поїсти). В Полтаві мене очікував такий теплий прийом, якого я навіть не міг собі уявити. Одним словом, мене забрали з автовокзалу на автомобілі, відвезли додому, нагодували, повезли показувати місто, де ще й напоїли чаєм… Класно, правда?)

Перше враження було афігєнне. Хоч в Полтавських ямах в разі чого можна від москалів ховатися, однак неймовірно велика кількість парків (боюсь уявити яка Полтава літом), симпатична архітектура, цікаві пам’ятки, багато студентів (і студенточок:) – це те, що характеризує Полтаву найкраще.

По суті, центром Полтави також вважається парк з Орлом посередині. Його оточують схожі, однак красиві будинки з колонами, і від нього йдуть всі головні вулиці. Ми пішли на Жовтневу, яка мені відразу ж нагадала чернівецьку центральну вулицю Кобилянської. Там мене сфотографували біля Львівської кав’ярні, а далі ми пішли на оглядовий майданчик з бесідкою у формі підкови. З нею пов’язана відповідна легенда, що стосується тої ж підкови і Петра I, кінь якого її й загубив.

Львівська кавярня в Полтаві)

Львівська кавярня в Полтаві)

Центр Полтави

Центр Полтави (Полтавський орел)

Полтавська бесідка у формі підкови

Полтавська бесідка у формі підкови

Далі була прогулянка до лева, парку Перемоги з амфітеатром, а опісля до бару, де ми дочекались друзів Володі і Тані. Випивши з ними пива в Prima Pizza, ми знову трохи прогулялись/проїхались по місту до машини Володі, на якій добрались додому.

Через деякий час і після недовгих розмов я влігся спати з передчуттям, що наступний день обіцяє виявитись нереально шикарним.

________________________________________

Маршрутка до Борисполя – 15 грн.

Хавчик (вафлі і слойка) – 13 грн.

Маршрутка з Решетилівки – 13 грн.

Пиво в Prima Pizza – 15 грн.

Всього: 56 грн.

Всього витрачено за поїздку: 282,50

Categories: Подорожі

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів