Автостопом по Україні: дорога в Кам’янець-Подільський

Ще зранку в цей день не все пішло гладко, оскільки виїжджати в Кам’янець я планував близько 10-ї. Однак суттєво затримався і в 12-й лише йшов до траси.В той момент, я думав, що все надолужу, оскільки відстань від Немирова до Кам’янця всього 261 км. В ідеалі це близько 4-5 годин їзди.

Автостопом до Хмельницького

Починалося все дуже добре. Навіть незважаючи на те, що я не дуже й далеко відійшов від даїшників, що стояли на трасі, чекати мені довелось всього близько семи хвилин. Причому підібрали мене надзвичайно позитивні люди, які ще й виявились артуровими однокласниками). Чи то світ такий круглий, чи Немирів маленький?) Так чи інакше, однак до Вінниці я добрався в веселій компанії і сповнений ентузіазму до поїздки.

Далі я сів на маршрутку (17б) і поїхав на західний автовокзал, щоб ловити машини в хмельницькому напрямку. Трохи пройшовшись від шумних околиць міста я знову почав стопити. Стою півгодини. Зупинилась машина, що їхала до Літина. До цього я заздалегідь не подивився на карті де це, тому не погодився. Стою годину. Зупиняється чоловік, який після короткої розмови передумує підвозити мене і їде далі. Після 1,5 години стояння я вже не витримав і почав йти пішки, зупиняючи машини по дорозі. Нуль на масу. І тільки коли я вже підходив до продуктового магазину купити щось собі бо зголоднів, зупинився, в цілому, цікавий водій, що погодився мене підкинути до того ж Літина. Ми з ним розговорились про історію Кіровограда і Вінниці, причому так палко, що він не помітив, як порушив правила. В результаті ще на виїзді з  околиць Вінниці його зупинили даїшники. З зауваженням він не сперечався, лише сказав, що занадто сильно розговорився зі мною. Тому після часу, потраченого на розбирання з ДАЇ, добирались ми до Літина мовчки.

В Літині я вийшов на самій окраїні й вирішив дійти до протилежної точки виїзду з міста. Можливо, задачу я собі ускладнив, однак мені так чомусь зручніше. Оскільки це вже була 16:00 година, а знаходився лише в 30 км від Вінниці, я стабільно на ходу підстоплював в зручних для цього місцях. Машину вдалось зупинити лише на краю міста, де я вже сумирно чекав своєї долі, виглядаючи дальнобійників. Моїми супутниками в цей раз виявились люди, що їхали аж в Італію (тому при бажанні я міг добратись до Львова на день раніше): харизматичний чоловік з цікавим минулим та його друг італієць. Останній не знав англійської, тому розмова в мене точилася лише з водієм. Довезли вони мене до кільцевої Хмельницького, де я нарешті вийшов на пряму трасу до Кам’янця-Подільського.

Автостопом до Кам’янця-Подільського

Незважаючи на те, що денного часу залишалось тільки з години 1,5-2, я зрозумів, що Кам’янця я таки доберусь. На трасі я стояв трохи довше 20 хв., якщо я не помиляюсь, поки мені не зупинив священик, який, мабуть, підвозив всіх, хто цього потребував. Саме такий висновок я зробив по відносно різношерстій компанії в салоні.

Допоміг він мені подолати теж лише близько 30 км, однак після попереднього досвіду я був дуже радий і цьому. В салоні я переважно мовчав, оскільки водій-священнослужитель вже мав постійного співрозмовника.

Вийшов я в Ярмолинцях на окружній і, ОМГ, не стояв навіть хвилини! Мені зупинився киянин, який вийшов з машини і покликав мене, оскільки я не побачив, що він все-таки став! Цей водій виявився дуже приємною людиною, з якою я б з задоволенням поговорив би довше, однак він теж мене провіз лише 30 км. Найбільш цікавим спільним інтересом для нас виявилась мова, а також діалекти на Україні. Раз вже я про це заговорив, то мушу про них згадати:

  • чернігівчан і інших жителів півночі можна впізнати по слову-характеристиці «такое». Найбільш точно воно відповідає львівському «так собі»;
  • полтавчани дуже часто добавляють в кінці своїх речень слово «поняв» (точніше, «понял»);
  • вінничани (а можливо лише жителі Немирова) використовують в своїй мові слово «ондо» (Наприклад: «Ондо лежить твоя куртка»).

Цей водій розповідав мені про особливості сленгу й у інших регіонах і 30 км для цієї розмови було явно замало.

Вийшовши в Дунаївцях, я там теж довго не стояв. Точніше, я там взагалі не стояв. Я відразу пішов до краю міста, бо через кілька хвилин повинна була опуститись темрява. По дорозі я вже традиційно стопив машини і йти мені довелось теж не більше хвилин двох! Зупинився водій-прікаліст, який посеред поїздки спеціально став, щоб дістати ноутбук і показати нам новини з Михалом Щуром! В цілому, подорож й справді пройшла дуже смішно. В кінці, коли інший супутник вирішив розплатитись і я покірно потягнувся за сімома гривнями, що в мене залишились (й так не шкода), водій мене зупинив і розказав притчу про один динарій і найманцях, згідно якої кожен отримував те, про що домовлявся. А я домовлявся якраз за автостоп. Приємно, як не крути!

В результаті я приїхав в Кам’янець приблизно о 20:30. Тобто 261 км я подолав за 8,5 годин на шести машинах. Хоча закінчилась, поїздка однозначно на позитиві.

Оскільки гуляти сенсу вже не було, далі я поїхав на маршрутці до своїх хостів – практично студентів, які тільки-но переїхали на іншу квартиру.

Ось він - довгожданний Кам’янець

Ось він – довгожданний Кам’янець

_______________________________
Витрати за день:
маршрутка по Вінниці – 3 грн.
булочка в Літині – 5 грн.
маршрутка в Кам’янці – 3,5 грн.

Всього 11,50 грн.

Витрати за поїздку 11,50 + 418,50 = 430 грн.

Categories: Подорожі

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів