Автостопом по Китаю: Перше знайомство

Розділ третій

Частина перша. Знайомство з Китаєм

Деякі з речей в моїх подорожах залишаються дивовижно незмінними. Це, без сумніву, традиційні пробіжки за електричками і поїздами. Я не впевнений, що хоч одна моя подорож обійшлась без цього етапу. Проте також кожного разу, як я заїжджаю в якесь абсолютно нове середовище, мені повинна попастись людина, яка проведе мені з ним невеличке знайомство. Так траплялося вже близько п’яти разів, не став виключенням і мій перший день в Китаї.

Китай (Урумчі): Перший день

Я стою посеред платформи, обабіч якої їздять не то маршрутки, не то трамваї. В мене від жаху підкошуються ноги, я не можу знайти свій телефон. Я намагаюсь уявити, що мені робити без телефону в настільки далекому від дому місці, і не можу. Я перерив наче все, проте його нема! Невже я забув його в машині? Я ж якраз ставив телефон на зарядку…

Однак тепер в мене є гроші. Може я б зумів купити телефон по простіше? Тим більше це ж Китай.

Я спробував попитати в китайців, як мені добратись до вокзалу, однак це було абсолютно безнадійно. Англійської тут не знав практично ніхто. Проте і я був трохи підготований. Відкривши скачану програму «Pleco», я знайшов ієрогліфи, що позначають вокзал і почав їх показувати людям. Спочатку мені підказали потрібний автобус, а в ньому вже знайшлась англомовна людина, що уточнила, що моя зупинка буде кінцевою.

Приїхавши на вокзал, я з надією почав оглядати телефони, намагаючись дізнатись їх ціну. І в цей момент до мене підходить якийсь чувак з рюкзаком. Я йому, сам не знаю чому, показую свою карточку з ієрогліфами, а він:

Чё за хрень ты мне суешь? Do you speak English?

Виявилось, що Сергій був автостопщиком з Омська, який вже якраз завершував свої подорожі Китаєм. Ми всілись і балакали десь з півгодини. Він розповідав про свої пригоди, а я про свій культурний шок і загублений телефон.

-Да ладно тебе, я думаю легко купишь здесь что-то более-менее толковое. Я вот сейчас иду в хостел, пошли со мной. Посидишь у меня, разберешься со своими проблемами. Сходишь в душ. А может и переночевать тебе удастся. Главное делай глупый вид, будто ты нихрена не понимаешь.

Я сказав те, що мені трохи муляло. В середовищі російськомовних мандрівників вважається, що брати гроші у водіїв неетично. Я запитав про це в Сергія, а він відповів.

-Да, такое. Но ты всегда можешь говорить, что ты из России.

Ми трохи посміялись над кумедністю ситуації, і, продовжуючи розмови, вирушили в хостел. Він мені віддав свої таблички з ієрогліфами і був готовий на наступний день подарувати навіть китайську сім-карту (як я зрозумів потім, вона б мені шалено знадобилась). Якщо я не помиляюсь, купити сімку тут може лише громадянин Китаю.

Поступово розмова перейшла на більш особисті теми.

-И ты это, если тебе будет казаться, что тебя клеят китаянки, не ведись. У них непонятно что в голове. Я вот повелся, а потом было такое!..

Очі Сергія округлились від пережитого. Він розповів практично про весь свій досвід, розказав чого очікувати і не очікувати, де краще стопити і т. д.

В хостелі дійсно був типовий хостелівський хаос, в якому складно щось було услідкувати. Причому складалось враження, що іноземців тут було більше, ніж китайців. Посидівши трохи в холі за ноутом, я вирушив з рюкзаком до Сергія в кімнату, проте адмін мене засік. Ми разом з Сергієм поробили тупий вигляд, пояснили, що я його родич і ще щось казали, і адмін з незадоволеним виглядом відстав.

Звичайно, я не збирався ночувати в хостелі таким чином, це не в моєму стилі. Ще й після того, як сам працював адміном. Однак дух перевести мені потрібно було. Я прийняв душ, і коли витягував речі, щоб їх попрати, побачив його! Телефон! Я врятований! Він був в пакеті з іжею, яку мені накупували китайці, перед тим як відправити в світ.

Тепер вже все ставало на свої місця. Наступним пунктом мого призначення був Хамі, а загалом моєю ціллю був Сіань. Мене вже чекали там каучсерфери.

-А что, это работает? – запитав Сергій.

-Ну да.

-Странно, я написал дофигища сообщений, мне никто не ответил.

А у тебя отзывы есть?

Нет.

Ааа фотку ты, надеюсь, загрузил?

-….

-….

На той момент Сергій вже знайшов свого старого друга китайця, який постукав в наші двері мінімум тричі, поки Сергій приймав душ. Я подякував йому за все, побажав щасливого повернення додому, домовився, що, можливо, на зворотньому шляху заскочу до нього в Омськ і вирушив на вокзал.

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів