Автостопом по Китаю: Перші пригоди

Китайський Хоргос був дуже новим, красивим і вичищеним містом. Настільки, що це скидалося більше на показуху, аніж на реальний стан речей.

В той момент мене не покидало дещо химерне відчуття. Я не вірив в той факт, що потрапив сюди. Зрештою, в кожній новій країні потрібен деякий час на акліматизацію і звикання до нових норм та реалій. В Казахстан я в’їжджав вже як до себе додому. Проте Китай – це було для мене щось абсолютно нове та незвичне.

Я пройшовся по вулицях, зайшов в магазин, подивився ціни і, пам’ятаючи карту, пішов до виходу з міста. Наступним пунктом мого призначення був Сіань. На мене там вже чекали каучсерфери.

Автостоп по Китаю

Велику частину цього дня мене мучило питання, чому зі мною сталось, те, що сталось? Чому я попав в ситуацію, після якої позбувся половини свого бюджету? В те, що це випадково я не вірив. Подорожі це завжди самовдосконалення для мене. Тому це мусив бути якийсь урок. І тоді я зрозумів. Це гординя. Будь-хто, хто знайомий зі мною достатньо близько, може сказати, що я горда людина. Проте в Алматі мені це вилізло боком. Через дрібничку я вирішив покинути свого першого хоста, в якого жив кілька днів. Після цього я зустрівся з Алтинбеком, а це привело до того, що я залишився біля напіврозбитого корита. Ні грошей, ні автобуса в Урумчі. І ось тоді, коли до мене це нарешті дійшло, почалися чудеса.

Добравшись до виходу з міста, я почав випробовувати китайський автостоп. Практично ніхто з водіїв на мене не реагував, що після Казахстану було незвично. Проте стояв я лише 10 хвилин. Опісля мені зупинилась машина з веселою сім’єю, яка з усіх сил намагалась зі мною порозумітись. Я їм показав ось цю табличку:

Це означає:
“Привіт. Я мандрівник з України. Зараз прямую до міста … Якщо вам по дорозі, підберіть мене, будь ласка, хоч на декілька кілометрів”

вони тяжко-важко пояснили мені, що їдуть не в Урумчі, а лише до Ініна, я махнув, що ок, і ми вирушили разом.

Спілкувались ми лише через китайський онлайн-перекладач. Я писав і говорив англійською, але не мав зеленого поняття, чи все було перекладено вірно. Ми могли по хвилин 5 битись над одною фразою. Проте спілкування все одно було дуже приємним.

Коли ми приїхали до блокпоста, мене ретельно перевірили, запитали ціль візиту і відпустили. Мої знайомі поїхали в місто, а мені треба було на іншу дорогу.

Після певного блукання і безуспішного автостопу на ходу, я добрався до пункту плати за дорогу (в Китаї переважно їздять по автобанам). Я не впевнений чи там дозволено ходити, проте мені на зустріч вийшли працівники, щоб дізнатися, чого я тут шляюсь. Перебував там і один чоловік, що знав трохи російську, виступивши перекладачем. Я своєю появою створив справжній фурор. До чого це призвело? Мені прямо на столику біля дороги влаштували закусочний стіл, а деякі працівники по черзі ловили машини з номерами Урумчі, питаючи водіїв чи можуть ті мене підібрати! Я не вірив своїм очам. Ні, це треба сказати ще раз: “Працівники платних доріг самі ловлять мені машину і ще й чимось пригощають”. «Нє, ну так то можна стопити» – подумав я. Через хвилин 20 вони добились успіху, радісно відпровадивши мене до машини. Я ж просто перебував в стані шоку і радів, що все так круто складається.

 

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів