Автостопом до Житомира

Планувалось, що вставатиму я доволі рано, оскільки Олена й Саша мали їхати на роботу й заодно підкинути мене до Києва. Проте Олена, на жаль, захворіла, тому я дозволив собі довше поспати. В результаті до столиці я вибрався близько 11-ї з завантаженим хавкою рюкзаком).

Автостоп до Житомира

На маршрутці я доїхав до станції метро «Нивки» звідки почимчикував до Житомирської. Мабуть трохи віддалік від цього місця мені й варто було починати свій автостоп, проте я вирішив знайти для цього кращу точку. Можливо, на той момент я надто звик до побитих життям трас і загалом більш другорядних доріг України, забувши що в нас таки є одна-дві нормальні дороги). Я вперто продовжував шукати найбільш вдале місце для стопу, постійно йдучи і йдучи вперед. Й так випадково пройшов близько 10-11 кілометрів, поки не схарився і не став в результаті на якійсь автобусній зупинці).

IMG_1366

IMG_1367

Десь на виході з Києва

 

Стояти дуже довго мені не довелось: всього 20 чи 30 хвилин і я вже нарешті виїжджав в сторону Житомиру. Але відбулось це все доволі цікаво). Водій спочатку проїхав повз мене, став трохи віддалік, постояв, дав задній хід, після чого зупинився й ми нарешті вирушили в дорогу).

Людиною він виявився дійсно цікавою. І сам подорожував автостопом ще в часи СРСР, коли це зовсім не сприймалось суспільством. Тоді й справді було складно, оскільки ніхто не розумів: «Як це, безкоштовно?».
За цікавими розмовами час пролетів дуже непомітно й вже близько 18-ї ми були в місті. Проте без приємних вражень мій новий знайомий мене не відпустив. Спочатку він організував екскурсію по Житомиру, проїхавшись до кількох цікавих місць і розказавши про них, а потім ще й пригостив кавою. І лише після того ми попрощались і він поїхав в своїх справах.

Житомир

Я ж натомість з твердим наміром поїсти свої київські канапки вирушив в пошуках якогось парку. Дійшов в результаті до невеликого скверику з пам’ятником морозиву (Складно посперечатись, що цей продукт дійсно заслуговує вшанування. Проте чому до сих пір не встановлено пам’ятник згущонці?). Там нарешті більш-менш перекусивши я подзвонив своєму житомирському хосту Жені, який хоч і переживав складний переддипломнозахистний період, проте люб’язно погодився мене прийняти.

Пам’ятник морозиву Рудь

Пам’ятник морозиву Рудь

Скажу, що якихось проблем з каучсерфінгом в Житомирі в мене взагалі не було. З шести людей, до яких я попросився, четверо мене з радістю погодились захостити. Фантастика, правда?)

З Женею я зустрівся близько 19:00 біля місцевого кінотеатру. Біля нього був ще ось цей цікавий пам’ятник Ларіосіку з Житомира:

Ларіосік з Житомира

Ларіосік з Житомира

Ларіосік з Житомира Ларіосік з Житомира

Виявилось, що мій новий житомирський друг (Женя, а не Ларіосік) дуже добре підготувався до прийому гостей в своєму місті, вивчивши історію Житомиру. До речі, Житомир старший за Львів на добрих 350 років. Хоча, як сказав Женя, якихось закладів, пов’язаних зі Львовом, в Житомирі більше, ніж пов’язаних з, власне, описуваним обласним центром.

Ми пройшлись по найцікавішим вуличкам Житомира, самі знайшли напіврозвалений Єзуїтський монастир, про який не знав навіть Женя (хоча спочатку нам його пропонував показати сторож за фляшку) і в результаті вийшли на, мабуть, найкрасивіше місце Житомира – міст через річку Тетерів, звідки відкривався чудовий вид на деякі ділянки цього обласного центру. Причому вийшли ми туди якраз під час заходу сонця! Таким чином, сонце впродовж своєї подорожі я зумів спровадити відразу в трьох містах: Вінниці, Миколаєві та Житомирі). І всюди це було фантастично).

Мистецька алея в Житомирі

Мистецька алея в Житомирі

Мистецька алея в Житомирі

Мистецька алея в Житомирі IMG_1373

Мистецька алея в Житомирі

IMG_1375 IMG_1376

Преображенський собор в Житомирі

Преображенський собор

IMG_1378 IMG_1379 IMG_1380 IMG_1381

Краєзнавчий музей Житомира

Єпископський дім і одночасно краєзнавчий музей Житомира

Єзуїтський монастир в Житомирі

Розвалини Єзуїтського монастиря в Житомирі

Єзуїтський монастир в Житомирі

Єзуїтський монастир в Житомирі Єзуїтський монастир в Житомирі Єзуїтський монастир в Житомирі

Захід сонця в Житомирі

Захід сонця в Житомирі

IMG_1400

IMG_1401 IMG_1402 IMG_1405 IMG_1406

Відображення місяця в воді Тетерова

Відображення місяця в воді Тетерова

Також ми трохи прогулялись по житомирському парку, подивились на Водонапірну вежу й дійшли до найзнаменитішого місця Житомира – музею космонавтики, в якому я так і не побував. Місце розташування цього музею не дивне, адже саме на Житомирщині народився знаменитий основоположник практичної космонавтики Сергій Корольов.

Житомирська водонапірна вежа

Житомирська водонапірна вежа

Житомирська водонапірна вежа

Житомирський парк

Частина житомирського парку

IMG_1397 IMG_1398
IMG_1408 IMG_1409 IMG_1411

Житомирський суд

Житомирський суд

IMG_1413

Ось так в Житомирі вчать абетку)

Музей космонавтики в Житомирі

Музей космонавтики в Житомирі

Музей космонавтики в Житомирі

Музей космонавтики в Житомирі

Зрештою, після цього ми вирушили до Жені додому, по дорозі прихопивши пива. Його ми розпили шикарно – на даху дев’ятиповерхового будинку з видом на нічний Житомир!

Нічний Житомир

Однак перед відвідинами даху мені довелось зазнати деякого шоку, коли ми заходили в ліфт, щоб доїхати до женіного дев’ятого поверху… Ні, з ліфтом все нормально. Крім того, що за проїзд в ньому житомирчанам доводиться платити! Це жесть, реально! В ліфтах є спеціальні місця для пластикових карточок, без яких їхній механізм роботи просто напросто не запуститься. Поповнювати свій ліфтовий рахунок житомирчанам доводиться в ЖЕКу.

Спати я ліг з приємною думкою про те, що завтра я маю знову опинитись в рідному домі).

Повернення автостопом до Львова

А прокинувся взагалі в піднесеному настрої! Попрощавшись з Женею, я ще заскочив в житомирський головпоштамт, на якому, до речі, зображена ось така цікава історія розвитку пошти в Україні.

Головпоштамт в Житомирі

Спочатку були гінці

Головпоштамт в Житомирі

Головпоштамт в Житомирі

Потім сигнальні знаки

Головпоштамт в Житомирі

Далі з’явився телефон і телеграф

IMG_1423

IMG_1424

І нарешті пошта

IMG_1425 IMG_1426 IMG_1427

Загалом, скажу відразу, автостоп пішов дуже туго. Хоча починався на УРА. Мені зупинилась перша ж машина, яка їхала в Новоград-Волинський, тому я навіть не впевнений чи простояв хвилину на зупинці.
Наступна година була для мене доволі складною через доволі прикру особистість водія. Він цілу дорогу розповідав, наскільки все галімо в нашій країні, що мені вже почало здаватись, що в нас немає ніякого промінця надії. Але, звісно, спасибі йому, що взагалі підвіз.

Вийшов я від нього на об’їзній Новоград-Волинського в трохи причмеленому стані, з якого я намагався вийти, настроюючись на більш позитивний лад. Не впевнений, що в мене це вийшло, бо наступну машину я чекав близько 50-60 хвилин. Цього разу мене підібрав якийсь місцевий бізнесмен, який сприймав світ більш радісно, проте не мав бажання точити ляси на дорозі. Такий варіант мене теж більш ніж влаштовував.

Висадив він мою спраглу пригод дупу на кінцевій зупинці в Рівному, де я відразу ж пішов на об’їзну. Правда, на ній я виявився не єдиним автостопщиком. До мене підійшов хлопчина трохи молодших років, котрий їхав в сторону Чернівців. Трохи поговоривши, ми домовились стояти в різних місцях, й він мені надав першому вибирати, де саме, оскільки я почав стопити швидше за нього.

Це місце, на якому я простояв добрих 15 хвилин, видавалось мені не дуже вдалим. Тому я залишив свого нового знайомого там, а сам пішов далі шукати кращої долі. І знайшов десь за 20 хвилин. Принаймні тоді мені так здавалось.

Простояв я близько години і вже подумував рухатись в сторону кінця об’їзної, куди мені треба було перти 20 км. Проте мене знову врятував дальнобійник. Цього разу з Тернопільщини. Ви би знали, наскільки мені тоді було приємно почути рідний галицький діалект з тернопільським акцентом! Тоді я зрозумів, що вже майже вдома.

В іншого автостопщика справи виявились теж не кращими. Дальнобійник розповів мені, що хотів йому зупинитись, але через дорожні обставини не зміг.

На жаль, з цим веселим дядьком доїхати додому мені не вдалось, оскільки в Дубно він повертав в сторону Тернополя. Але навіть 60 подоланих кілометрів після години очікування мені здавались великим прогресом.
В Дубно я пройшовся з півгодини до виходу з міста і вже навіть не надіявся зловити машину, яка відвезе мене прямо до Львова. Проте цього разу мені повезло! Через 25 хвилин зупинилась мені пара з Севастополя, яка їхала до свого сина в Чехію. Людьми вони виявились цікавими і розумними. Ми розмовляли про багато речей, в кінці кінців почавши говорити про найбільш наболіле – про політику. Плавно це перейшло і в розмову про бандерівців. Хоча я сподівався, що до цього не дійде.

Я їм розповів приблизно все, що знав на той момент про ОУН-УПА і розвіяв кілька міфів, в які вони вірили. Але, чесно, це було навіть дивно. Вони цілком адекватно розуміли і сприймали поточну ситуацію в країні, не боялись «злого-презлого» Правого сектору, проте вірили, що бандерівці вирізали російських немовлят з животів російських матерів (фу, аж писати таке гидко…). Чесно кажучи, бачачи, як російське телебачення очорняє хоч і не святий, проте не такий страшний «Правий сектор», можна догадатись, що точно так само ЗМІ робили й 70 років тому. Проте, що цікаво, в страшні байки минулого людям віриться якось більш охоче.

Так чи інакше, мені вдалось зрозуміти і їх. Для людей, чиї діди визволяли Європу від фашистів, будь-хто, хто протистояв цим людям вважався ворогом. Й, звісно, нікому не хочеться знати, що ці самі діди в нас на заході тут витворяли.

Але припинимо цей дискус в історію. Все-таки я повертався до рідного дому, який очікувано зустрів мене опадами. Проте це було так приємно: знову прогулюватись вуличками коханого Львова під теплим літнім дощиком, і розуміти, що я нарешті там, де завжди залишається частинка мого серця).

Кілометраж:

  • 11 км пішки;
  • 190 км автостопом до Житомира;
  • 390 км автостопом до Львова.

Всього за подорож:

  • 2559 км автостопом;
  • 11 км пішки;
  • 84 км автобусом;
  • 265 км потягом.

Всього: 2919 км по Україні

____________________________________________________

Витрати за два дні:

  • 8 грн. – дорога до Києва;
  • 2 грн. – туалет в Житомирі;
  • 10 грн. – пиво;
  • 5 грн. – листівка
  • 7 грн. – маршрутки по Житомиру

Всього: 32 грн.

Всього витрачено за час поїздки:
930,50 + 32 грн. = 962,50 грн.

Зайняла в мене ця подорож рівно три тижні – 21 один день. Машин мене за цей час підвезло 34, з яких 6 були фурами. Але ця вся статистика ні про що особливо не говорить. Тому казатиму я: ця подорож була однією з найцікавіших подій в моєму житті на даний момент. Я сподіваюсь, що попереду мене чекатимуть ще більш неймовірні мандрівки, але дивлячись на даний автостоп я розумію, що все зробив правильно. Недолік лише один – до звичайної повсякденності після такого повертатись складно).

Categories: Подорожі

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів