Автостопом до Заліщиків

Добрався я з центру Тернополя до його околиці лише за хвилин 40. Втоми на той момент не відчував. Та й взагалі ще тільки сходило сонце, а шлях переді мною здавався таким коротким. Мені необхідно було подолати якихось 129 км, тому я очікував десь за години три-чотири бути вже на місці.

Постопивши деякий час за кільцевою Тернополя, я вирішив пройти далі в надії знайти більш вдалу місцину. Знайшов. Зупинились мені корінні тернопільчани, з якими я розговорився про фестиваль. Мені було цікаво, як до цього фесту ставляться вони? Саме ці мешканці були раді, адже по їх словам в місті мало що відбувається. А так, під час «Файного міста» в Тернополі можна поїхати кудись, повеселитись.

Провезли вони мене небагато. Кілометрів з 20, мабуть. До якого саме населеного пункту я потрапив, на жаль вже не пригадую. Зате пам’ятаю, що мені знову довелось йти з півгодини, щоб добратись до нормального місця для автостопу. Правда, при цьому я отримав можливість помилуватись чудовими краєвидами Тернопільщини. Ще й якийсь дідусь мені підняв настрій. Ми просто обмінялись декількома репліками і побажали одне одному вдалого дня. В той же час поступово на мене почала навалюватись втома. Нагадаю, що перед цією поїздкою я цілу ніч не спав.

avtostopom-do-repuzhintsiv-17

Красивий краєвид десь на Тернопільщині

avtostopom-do-repuzhintsiv-20

avtostopom-do-repuzhintsiv-1

Дійшовши до потрібної мені точки, я знову взявся за знайому, хоча дещо підзабуту справу. До цього дня я не подорожував автостопом з місяців 7-8. Тим не менш, мандражу вже не було. Я був занадто стомлений, щоб ще через це переживати). Через деякий час (мабуть, знову через хвилин 20-30), мене підібрав затятий любитель гір, що облазив майже всі Карпати. По його словам, якщо він бачить людину з рюкзаком на дорозі, він її нізащо не оминає. Цей водій розповів мені про кілька цікавих місць в наших горах, але я вже не пригадую про які.

Якась красива церква по дорозі до Репужинців

Якась красива церква по дорозі до Репужинців

Довіз він мене до об’їздної Чорткова, де в мене з’явилась спокуса просто кинути карімат на траву і хоч трохи поспати. Після того як я пройшов кількасот метрів і постопив (хвилин 30), я навіть всерйоз вирушив до одної привабливої галявини. Правда, побачивши, що туди ще треба далеко спускатись, я все-таки передумав. В такому напіврадісному, напівстомленому, напівстурбованому (мені треба було якось встигнути добратись до Репужинців до першої години) стані, я все-таки продовжував стоп. І от, трохи знехотя, я підняв свій палець, стоплячи «Камаз». Чому знехотя? Тому що на намазах мені майже ніхто ніколи не зупинявся. Але цей чувак чомусь став.

Водій виявився, на перший погляд, доволі хорошою людиною, з якою мені приємно було спілкуватись. Другим поглядом оцінити я його не встиг, оскільки їхав він лише до кінця чортківської об’їздної. Але й це для мене було серйозною допомогою майже після цілої години простою.

Добравшись до виїзду з Чорткова, мені довго стояти вже не довелось. Через хвилин 15-20 мене підібрав, не пам’ятаю який водій, що їхав до Чернівців. Тобто з ним я спокійно міг нарешті добратись до Заліщиків.

Чуваком він виявився хорошим, хоча взагалі не пригадую, про що саме ми розмовляли. Він висадив мене на околиці знаменитого містечка, звідки я, звірившись з картою, поступово почимчикував до Репужинців.

Заліщики

На присутню в мене втому наклалась ще й спека, тому йти стало складніше. Однак повільно, але впевнено я все ж крокував в потрібному напрямку, наївно надіячись, що в Репужинцях є банкомат, адже мені необхідно було зняти кошти, щоб оплатити свою участь в інтенсиві.

В той же час я не забував милуватись заліщицькими краєвидами:

Заліщики

Заліщики

 

avtostopom-do-repuzhintsiv-2 avtostopom-do-repuzhintsiv-9 avtostopom-do-repuzhintsiv-12

Отак, поступово піднімаючись догори, я набрів на якогось мужика, який під пильним наглядом бабусі малював паркан. Щоб не морочити собі голову, я вирішив в нього перепитати, куди йти до Репужинців, наскільки вони далеко, і чи є там банкомат. Його відповіді мене зовсім не потішили. До Репужинців було близько 8 км (в спеку після безсонної ночі мені це здалось величезною відстанню), і банкомату там немає. Мені необхідно було повертатись в центр Заліщиків і шукати, де зняти гроші там.

Тяжко зітхнувши і мовчки проклявши себе за те, що не зняв гроші ще в Тернополі, я повільно побрів в протилежному напрямку. Знову добравшись до того місця, де мене висадив водій, я почав шукати, в кого б то запитати про банкомат. Мій вибір впав на старшого мужика років 50, який своєю відповіддю дещо мене повеселив. Діалог звучав приблизно так:

– Доброго дня! Підкажіть, будь ласка, де тут є якийсь банкомат?

– Банкомат? Ти не туди пішов. Тобі треба було в іншу сторону йти.

Після цього мужик почав пояснювати, де саме знаходиться потрібна мені машина. Але я вже тоді посміхався, адже його слова означали, що він мене бачив і запам’ятав ще півгодини тому назад. Відчувши себе в центрі уваги цілих Заліщиків, я повільно побрів з цим чуваком в центр міста, мріючи про той момент, коли нарешті зможу завалитись хоч в якесь ліжко й добряче виспатись.

Так чи інакше, за 30 хв. я успішно завершив всі необхідні операції і рушив назад. Через півгодини вже знайомий мені чоловік, що малював паркан зачепив мене першим, щоб дізнатись про мої успіхи. Після цього він сказав, що мені слід або чекати маршрутки до Заліщиків, яка мала бути десь за години дві, або туди стопити. Проте про детальний розклад автобусів він порадив уточнити на заправці.

avtostopom-do-repuzhintsiv-5

Через хвилин 15 я добрався вже до повороту на Репужинці і зрозумів, що таке відсутність дороги. Її там реально немає. Принаймні на самому початку. Тільки купа каміння.

На заправку я таки зайшов. Там й справді уточнили, що автобус буде не скоро. Знову тяжко зітхнувши, я посунув вгору по камінню. Йшов з хвилин 30, час від часу звіряючи напрям. Стопити пробував, однак трафік тут був дуже малий (одна машина за 3-4 хвилини).

Зате по дорозі я зустрів нову версію Хрещатика

Зате по дорозі я зустрів нову версію Хрещатика

Поступово я добрався до чого схожого на зупинку, де якийсь водій рився в своєму багажнику. Не довго роздумуючи, я запитав його, куди він їде. Той спочатку насупився, але потім запитав куди мені треба і, почувши відповідь, сказав: «Сідай».

Співрозмовником, незважаючи на першу реакцію на мене, він виявився приємним. Основна розмова точилась навколо його дружини, якою він відверто пишався. Вона працювала десь у Франції чи Іспанії і висилала йому з сином гроші на будівництво дому. Цей будинок, правда, водій будував вже довго, але він щиро надіявся, що це діло закінчить якщо не він, то його син. При виході з машини я побажав йому все-таки успішно виконати свою місію самотужки.


Кілометраж:

  • 126 км автостопом;
  • 10 км пішки.

Про початок мандрівки та фестиваль Файне місто ви можете почитати тут.

Про мої ж будні в Репужинцях я написав тут.

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів