Автостопом до Одеси

Прокинувся я близько 9-ї і після недовгої, проте розумної розмови з хостом направився в сторону центру, де збирався згідно його рекомендацій сісти на маршрутку, що їде прямо до траси. Загалом, мені підходив будь-який автобус, що рухався до зупинки Райлікарня. 

Автостоп до Одеси

Чекати довго на маршрутку не довелось, проте шлях виявився не таким вже й коротким. Та й на трасі я зорієнтувався не відразу. Тільки після дзвінка до хоста. Він мені порадив стати біля кафешок з північно-західної сторони Умані. Там я безуспішно й простояв близько години з перервою на перекус. Відчувши, що діла з того не буде, я зібрав манатки і поїхав назад в місто, вийшовши якомога ближче до необхідної мені траси. Саме ця частина дороги виявилась для мене дуже знайомою по попередній подорожі, адже тут мене висадили, коли я їхав з Кіровограду до Немирова. Пройшовши суттєвий шмат дороги і побачивши неподалік хасидів біля могили їхнього святого, я нарешті знайшов хороше місце і почав автостоп.

IMG_1031 IMG_1032

IMG_1033

Умань

Вигляд Умані з траси

 

В ці хвилини було вже якось набагато спокійніше. Потім в мене ще й сусіди з’явились: хлопець з дівчиною, які, вочевидь, теж подорожували автостопом. Правда, зупиняли вони лише дальнобійників. В результаті їм зупинилась друга ж дальнобійна машина. Я був справді щиро за них радий і навіть помахав їм рукою. Для мене це значило, що з Умані я таки виберусь).

Почекавши близько 30 хв., в 2-й з чимось мені нарешті зупинилась сім’я з невеличкого села (здається, Ульянівка), які власне до нього мене й довезли. На диво позитивні люди). Хотілось побажати їм, щоб вони такими залишались й надалі. Після цього я чекав близько 15 хв, поки мене не вирішив підвезти 10-15 км один моряк, що жив неподалік. Теж на диво хороша людина. Ну і, нарешті, в одному з сіл після 10 хвилин автостопу (і сім’ї, що зупинилась, запитала куди я їду і то чи через мову, чи через значення слова «автостоп» не захотіла мене підвозити) мені зупинився дальнобійник з Сум, що прямував якраз до Одеси. Ось з ним я наступні 2,5 години й провів.

Людиною він виявився дуже простою і доброю. Ми розмовляли про безліч речей, обговорювали краєвиди, що проїжджали, пили каву в одному з придорожніх кафе, а наприкінці він мене ще й запропонував сфотографувати біля своєї фури, сказавши щось на зразок: «Хай знають на якій машині ти приїхав в Одесу!». В цілому, надзвичайно класний дядько. Хотілось би з ним зустрітись колись ще раз).

IMG_1035 IMG_1036 IMG_1037 IMG_1038 IMG_1039 IMG_1041 IMG_1042 IMG_1044

До речі, Умань йому теж не дуже сподобалась і він розказав про те, як там іноді «розводять» дальнобійників і простих туристів: шахраї підкидують гаманець довірливій і щасливій жертві під ноги, і коли вона піднімає його, немовби за помахом чарівної палички з’являється інший чоловік, котрий виявляється теж щойно помітив гаманець. Він пропонує жертві розділити прибуток. І ось, коли вже все розділено, з’являється другий учасник, який заявляє, що він власник гаманця. Коли йому повертають гроші, він перераховує їх і, ти ба, виявляє недостачу. В результаті вже обоє зловмисників вимагають від жертви повернути ніби-то вкрадене. Тому будьте обережні.

Одеса

В мене залишалось всього шість гривень в кишені і 10 грн. на банківській карточці. Тому я дещо хвилювався чи вистачить мені цього доїхати до центру Одеси. Виявилось, що маршрутка в Одесі коштує п’ять гривень, тому я спокійно добрався до потрібного мені місця.

В Одесі я вийшов біля ринку «Привоз» і, відкривши Гугл Мапс, вирушив в сторону центру. Перед цим я заздалегідь здзвонився зі своїм хостом Віталієм, котрий сказав мені чекати його біля Одеського оперного театру. Ну, я туди й пішов, фотографуючи по дорозі цікаві будівлі).

IMG_1045 IMG_1046 IMG_1047

Одеський оперний театр

Одеський оперний театр

IMG_1049 IMG_1050

Добравшись до місця призначення, я всівся на лавку дещо перепочити. І ось, сиджу я собі, нікого не чіпаю. Дивлюсь на одеські красоти, повертаю голову направо і бачу, що з якогось повороту виходить такий самий, схожий на мене бородатий чувак і, окинувши оком лавочки, що знаходяться біля оперного, направляється в мою сторону. Варто відзначити, що він теж, як і я, був дуже схожий на туриста. Великий рюкзак, трохи менша сумка, червоне обличчя і живі очі видавали його з потрохами. І ось, всівшись біля мене на лавці, він щось сказав мені по-англійськи (я його зрозумів і по-англійськи відповів, заздалегідь попередивши, що добре її не знаю). В результаті цей чувак виявився надзвичайно позитивним американцем Шоном з-під Нью-Йорка, який також чекав хост біля Оперного. Ми домовились пройтись по одеській набережній і глянути на Потьомкінські сходи по дорозі розповідаючи про спільні інтереси. Шон також дуже любив подорожувати і побував вже в багатьох країнах, а в Україну приїхав до подруги.

Згодом, ми зрозуміли, що прийняти нас погодився один і той самий хост Віталій, тому обоє почали очікувати його приходу о 21-й годині. Використовували ми цей час навчаючи один одного мов. Він мені розповів про сленгові американські словечка, а я навчив кількох базових слів російською (на жаль, він хотів вчити саме її, бо в Одесі розмовляють переважно нею).

Відзначу, що також я провів експеримент: розмовляв українською і російською, попросивши його вгадати, коли саме якою мовою я розмовляю. Він вгадав і назвав українську більш м’якою і мелодійною. Таким чином, я в черговий раз підтвердив теорію про красу нашої мови).

Так плавно ми дочекались й 21-ї години, коли вияснилось, що Віталій не встигає вчасно прийти до оперного. Він вислав нам номер Марини, яка теж не встигала найближчим часом дійти до місця нашої зустрічі, проте розумно запропонувала добратись до місця проживання самим. Виявилось, що наше тимчасове житло знаходилось в самому центрі Одеси, тому йти до нього було недалеко. Там нас зустріла ще одна дівчина. Загалом, проживають в цій квартирі четверо неординарних людей і всі вегани. При цьому вони приймають майже всіх, кого тільки можна, тому ввечері в нашому доволі просторому житлі було 12 людей, серед яких один німець, Шон, двоє петербуржців, троє дівчат з Києва я і, власне, господарі квартири.

Після того, як ми скинули наші манатки, Шон запропонував піти повечеряти. Я ж йому розказав про свою одну гривню в кишені і необхідність вивести гроші з Webmoney. На жаль, дослівну відповідь Шона привести я не можу, однак це було щось на зразок: «My money has very good exchange in this country», після чого сказав, що хоче мене пригостити. З його твердженням було складно не погодитись і, згадавши свій невеликий бюджет, я погодився з його пропозицією. Ми пішли в якийсь український тематичний заклад поблизу, де він попросив мене замовити йому національні українські страви. Та без питань). Борщ і вареники були подані йому дуже швидко). В результаті він дуже довго мені дякував за підібрані страви, і казав, що жоден із борщів в європейських країнах не був настільки смачний, як в Україні. Ну так, ще би). Піцу теж найсмачнішу в Італії роблять, я думаю).

Смачно попоївши, ми повернулись до свого тимчасового житла, де Шон почав готуватись до сну, а я вирішив ближче знайомитись з нашими господарями. Вони також виявились людьми наааадзвичайно добродушними і класними! Радий, що наші шляхи перетнулись).

Потім з’ясувалось, що один з хостів давав уроки по шахам німцю. Вирішив зіграти в цю гру і я.
Перший поєдинок проти свого хоста я програв. Потім був матч із німцем, де я, в принципі, без особливих зусиль переміг. І, в кінці кінців, я ще раз зіграв зі своїм хостом, цього разу таки здобувши перемогу. Ось на цій мажорній ноті після прийняття душу я і пішов спати, навіть не уявляючи, як пройде мій завтрашній день.

 

Витрати за сьогодні:

  • 6,50 – вафлі;
  • 7 – маршрутки в Умані;
  • 5 – маршрутка в Одесі;
  • 2,50 – конверт.

Всього: 21 грн.

Всього за подорож:

353,50 + 21 = 374,50 грн.

_________________________________________________________________

Кілометраж:

  • 265 км автостопом.

Всього: 546 + 265 = 811 км

Categories: Подорожі

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів