Автостопом до Китаю: дорога в Казахстан

Частина №3. Дорога в Казахстан

День 1-2

– Ты в Уфу едешь? Возьми его с собой. Он тихий, спокойный

«Не кусаюсь» – подумав я.

Це мій далекобійник Ахмет просив іншого чувака, що їхав в Уфу взяти мене, оскільки сам повертався назад в Москву. Я при цьому не міг позбавитися стійкого відчуття, що мене зараз пропонують, наче якусь коняку на ринку. Зрештою, ця ситуація мене більше смішила, аніж обурювала.

Це була десь 8 ранку, і сонце обіцяло палити немилосердно. Якщо б знайшовся хтось, хто довіз мене до Уфи, це був би успіх. Проте далекобійник відмовився. Я попрощався з Ахметом і пішов шукати місце для автостопу.

Взагалі, ця моя пригода почалась півтори доби назад. З Москви я виїхав на електричці, щоб вибратись чимподалі від передмістя, що розрослося. Коли я добрався до траси і перекусив, була вже 21:00 година, і я роздумував, де б це вже розкласти палатку. Однак про всяк випадок ще вирішив постопити «раді прілічія». Всяке буває. В результаті, спочатку пару десятків кілометрів мене провіз один чувак, а потім зупинився Ахмет.

Ахмет був невеликим коренастим чоловіком з запальним характером. Його складно було назвати повністю приємним співрозмовником, але більш промовистими були його дії. Коли ми потомились, він сказав, щоб я лишався спати в машині. А коли за три годинки він проснувся і знову рушив в дорогу, то вигнав мене досипати сон у нього на ліжку, а потім по дорозі зупинився і нагодував якогось свого чи то знайомого, чи то родича. Врешті-решт, він запросив мене в гості, тому по приїзді в Казань я ще мав змогу тут прогулятись.

Казань Казань

Волга

Це місто також приймало Чемпіонат світу, і в цей день тут якраз грала Польша з Колумбією. Південноамериканців спочатку на вулицях було більше, але коли я приїхав в центр, туди висадився польський «десант» вболівальників, що заполонив вулиці.

 

Цікаво, що коли я просто сидів на лавочці і собі відпочивав, один іноземець кинув стаканчик з-під пива в урну і не попав. Подивившись на мене, він жестом вибачився, підібрав стаканчик, і кинув вже точніше. Те відчуття, коли для збереження чистоти вистачає лише твоєї присутності).

Тим не менш, стоячи зранку на трасі, я думав трохи про інше. Попереднього дня в обід було +35. Я смажитись в такій спеці не мав ані найменшого бажання.

Однак день склався добре. Мені попадались лише хороші люди, а від спеки я просто втік в кафе де трохи попрацював за ноутом. Вибрався лише під вечір і в якійсь напівмістичний атмосфері мене провіз ще один водій з кілометрів 100. Світив повний місяць, довкола на дорогах майже ніколи не було, а співрозмовник виявився на диво цікавим. Це вже була повноцінна мандрівка автостопом, тому я насолоджувався кожною її секундою. Я сказав Андрію, що напевне з ностальгією згадуватиму ці хвилини, коли сидітиму колись біля вікна взимку. І цей момент дійсно врізався мені в пам’ять.

Наступні два дні автостопу

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів