Автостопом до Китаю: Чемпіонат світу

Розділ №2.

Глава №2: Чемпіонат світу

П’ята ранку. Ось-ось має відкритись метро в Мінську, яким я збираюсь виїхати якнайближче до околиць, тим часом попиваючи каву на вокзалі. Я з теплом згадував минулий день пройшов в спокійному ритмі Білорусі. Однак попереду мене чекала абсолютна протилежність. Я мав приїхати в Москву на другий день Чемпіонату світу.

Втрачати нагоди поваритись на такій тусовці я не збирався, адже це й так було по дорозі. Проте це означало, що я попаду під категорію «зрадників», що поїхали на Чемпіонат світу в Росію. Звичайно, приємного в цьому було мало. Однак я знав, що мені потрібно побувати і в такій ролі.

В своїх суперечках стосовно Росії я, як правило, намагаюсь довести некорисність ненависті до неї, адже для мене неприйнятне це почуття загалом. Чому? Бо вона – це як розпечене вугілля. Ви можете тримати його в руках і жбурлятися ним, але обпікатиме воно в першу чергу вас. В своє серце й думки краще пускати значно приємніші речі, адже час, витрачений на ненависть, ви вже не повернете. 

Початок автостопу

Добравшись до траси Брест – Москва, я відчував неабияке хвилювання. Я вважав, що саме зараз починається мій шлях автостопом до Китаю. Як і у випадку з мандрівкою в Середню Азію, розпочався він з білоруських далекобійників. До Москви мене довіз не один, а відразу троє далекобійників, що зупинялись мені навіть в Росії. От везе щось мені на них). Четвертою вже була легковушка з колишнім автостопщиком, з яким ми згадали його бурну молодість. В цілому, день вийшов прекрасним. Було хмарно і достатньо прохолодно, що я найбільше люблю. І всі водії, які мені попадались, світились жагою до життя.

Трохи позаймались сексом з моїми мозгами лише російські прикордонники, що вирішили розповісти мені про правила дорожнього руху, попитати про ID-карту і відпустити зі словами: «Ну, запретить тебе ехать в Москву мы не можем». Вказівки зверху, нічого не вдієш. Чемпіонат світу тут означав і бездоганне слідування нормам закону.

Чемпіонат світу

Чемпіонат світу в Москві відчувався практично на кожному кроці. Росіяни дуже добре підготувались до цього дійства і зробили все, щоб в іноземців залишились якнайкращі враження. Не хотіли псувати свято навіть російські фанатські угрупування, які шукали сербів і поляків, щоб з ними випити.

Футбол можна було подивитись навіть в метро, а коли Москва в перші кілька днів перетворилась на звалище, комунальні служби почали працювати цілодобово. По всій Росії розповідали по новинах, як вболівальникам у них подобається і, по правді, більш-менш так і було. Найбільше фанатів приїхало з Південної Америки, яких політика цікавила мало. Європейці вже були більш стримані, насторожені та й взагалі їх було менше. Азіати дивились на все з подивом, африканці влаштовували гуляння, а росіянки – полювання.

В цілому, Москва, а особливо Нікольська вулиця, перетворилась на місто карнавалу. Ви могли прийти сюди в третій ночі і зустріти фанатів, що танцювали якусь сальсу. Як сказав мій московський друг Анатолій, Москва такою ще ніколи не була і вже ніколи не буде.

Що тут говорити, найкраще передадуть атмосферу цього дійства наступні відео:

 

 

І я не можу не сказати, що після цього Москва змінилась. Через три місяці, після того, як я сюди повернувся, люди тут стали більш дружелюбні, відкриті і якісь… тепліші…

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів