Автостопом до Душанбе

Вибрались ми в напрямку до Душанбе десь по обіді наступного дня. Нас ніяк не хотіли відпускати, запрошуючи приїхати ще). Це було дуже приємно. Тим не менш, нам слід було рухатись далі, тому ми продовжили наш шлях. 

І по дорозі побачили таку зупинку

Автостоп до Душанбе

До траси йшли десь хвилин 30-50. Однак після всіх позитивних подій цю дорогу особисто я навіть не помітив. Та й машину чекати довго не довелось. Десь за хвилин десять нас підібрав дуже добрий чолов’яга, якого абсолютно не цікавило, що ми їдемо без грошей. Не пам’ятаю про що ми говорили, але емоції в мене залишились приємні.

З цим чоловіком ми добрались до Істаравшану, ще маючи добрих дві години щоб постопити. Саме на цій дорозі в нас єдиний раз за весь час мандрівки по Таджикистану перевірили документи, що знову ж таки створювало гарний контраст з Узбекистаном. 

Цього разу нас підібрали вже двоє чоловіків, з якими ми подолали близько 90 кілометрів, добравшись до Айні. Там ми вирішили нарешті влаштувати собі фотосесію.

Поки ми фотографувались, з заправки поряд вийшов молодий пацан, що просто запропонував нам чай! Діло було восени, в горах і ввечері. Ми поспілкувались з працівниками заправки, поговорили про те, про се, і, набравши кип’яточку, вирішили ще трохи постопити. Адже вже майже потемніло, та й розкладати палатку на цій кам’янистій місцевості було ніде.

Ставши за постом ДАІ, ми простояли хвилин п’ять. В результаті дочекались машину, водій якої з якихось причин підбирати нас не хотів. Однак, поки я з ним розмовляв, до нас підійшов один старий з сусіднього металопрокату. Трохи послухавши, що ми розповідали, він поцікавився, хто ми і звідки. І коли ми відповіли “Львів”, очі в нього просто загорілись!

Виявилось, що він там служив, тому розмова з нами для нього була справжнім поверненням в молодість. Цей мужик просто не міг нас відпустити просто так, і запропонував переночувати в нього. Або в магазині металопрокату, або вдома. Було помітно, що трохи більше він хотів потеревенити все-таки в магазині. Тому, розмістивши нас на складі, він побіг по їжу і “справжнє таджицьке вино”, яке, щоправда, виявилось молдавським.

Він згадав про жінку, з якою зустрічався у Львові, порозпитував, що тут і як, а також припрошував розпити з цим винце. На жаль, я собі цього дозволити не міг. Ми знаходились в горах, а це для мене завжди серйозно. По цій причині мужик, можливо, трохи на нас образився. Хоча зранку, в більш-менш хорошому гуморі, він не просто відпровадив нас назад на дорогу, але й спіймав якогось свого знайомого, сказавши йому, щоб той провіз нас ще декілька кілометрів.

Після того, як ми вийшли, простояти з півгодини таки довелось. Нас знову підібрали двоє чоловіків, що прямували вже прямо в Душанбе. Пригостивши по дорозі обідом, вони доставили двох спраглих нових вражень автостопщиків прямо на автобусну зупинку, де ще й допомогли відбитись від таксистів. Після цього ми сіли в автобус і поїхали досліджувати столицю.


Кілометраж:

  • автостопом до Душанбе – 262 км;

Всього автостопом: 3994 + 262 = 4256

Всього за подорож: 5051 + 262 = 5313 км

Про попередню частину мандрівки автостопом по Азії ви зможете прочитати тут

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів