Автостопом до Дніпропетровська

Починався день дуже позитивно. Батьки Лізи особисто побажали мені вдалої дороги, попрощалися і пішли на дачу, тоді як 8-річний Саша подарував мені малюнок і ту штуку, сплетену з резинок типу «фенечки». Не знаю, як вона там називається. В цілому, я налаштовувався більш-менш на хороше, хоча очікував складного дня.

Я з подарунками і чашечкою зі Львова)

Я з подарунками і чашечкою зі Львова)

Ще вчора мені батько Лізи повідомив, що дорога на Дніпропетровськ через Кривий Ріг дуже побита, тому мені там мало би бути «весело». Зрештою, я вирішив за краще добиратись через Кіровоград, оскільки якщо б я там застряв, то мене в Кіровограді, швидше за все, хоча б могли прийняти. Навіть якщо б не змогли, то з Кіровограда не так і далеко до Немирова чи Полтави, де мене завжди раді бачити).

Спроби вибратись з Миколаєва

Поснідавши, попивши чаю і ще поговоривши з Лізою про подорожі, я врешті-решт зібрався і вийшов з дому на маршрутку автовокзалу, звідки я хотів добратись до села Калинівка, що знаходилось за миколаївською кільцевою. Номери маршруток, які ходять туди Ліза не знала, тому вона мені порадила звернутись до водіїв на автовокзалі.

Їхав до автовокзалу я недовго – хвилин десять. Там я підійшов до одного з водіїв маршруток і задав своє питання. В результаті мені почали помагати деякі його пасажири. В кінці кінців, вони вияснили, що я збираюсь в Дніпропетровськ і запропонували цілком на їхній погляд резонний варіант – маршрутку в це місто, яка мала відправлятись через дві години. Після моєї фрази про автостоп запала тиша, після чого більшість з них махнули на мене рукою, а один почав пародіювати: крутити рукою з піднятим догори великим пальцем, типу він автостопить. Лише в водія фраза про автостоп не викликала такої відрази й він пояснив, що маршрутки до того села стоять в іншому місті автовокзалу.

Що ж, я пішов туди і по дорозі перевірив в Гугл Мапс, який найбільший населений пункт є в тій стороні. Зрозумівши, що «діло пахне керосином», я вирішив їхати до Дніпра все-таки через Кривий Ріг маршруткою до Баштанки, якою збирався доїхати до кільцевої. В результаті водії мені сказали, що вони беруть пасажирів тільки до кінцевої точки маршруту. Тобто, до Баштанки, що приблизно за 50 км від Миколаєва. Не знаю, правда це чи ні, однак я почув саме це.

Відзначу, що при цьому більшість людей до мене ставились чомусь недоброзичливо (українська мова?, борода?, великий червоний рюкзак?), а слово «автостоп» викликало в них лише відразливу реакцію.

Безуспішні намагання дізнатись, як вибратись з Миколаєва почали викликати в мене легку паніку. Отож, стою я посеред автовокзалу і тупо не знаю, що робити. Потім до мене дійшло, що в мене завжди залишається старий-добрий перевірений метод: добратися маршруткою по місту до кінця вулиці, яка виходить на кільцеву. Тоді ж я знову поміняв рішення і вирішив добиратись все ж таки через Кіровоград. Признаюсь, що Кривий Ріг мені чомусь здавався таким самим, як і Миколаїв.

І ось, підхожу я до людей на зупинці біля автовокзалу і питаю, як мені добратись до такої-то вулиці. В результаті двоє відповіли «Не знаю», а ще одна порадила запитати у водіїв. Що ж, я так і зробив. Ті, на щастя, без проблем відповіли, що і куди.

Отже, їду я одиничкою і розумію, що неприязнь до Миколаєва і його жителів здатна суттєво зіпсувати мені цей день, а може й мандрівку взагалі. І я розумію, що з цим потрібно щось робити. Тоді я дещо переналаштував в своїх мозгах і…, так, як би це банально не звучало, але я просто «впустив любов в своє серце». Можливо, ці люди не так виховані, або їх недолюбили в дитинстві. Так чи інакше, вони мені нічого не винні і взагалі не зобов’язані допомагати. Після цього я просто довірився чи то долі, чи то кармі, чи то підсвідомості, чи то інтуїції. Благо, вона в мене значно покращилась (точніше просто з’явилась) після відмови від м’яса.

За такими роздумами я доїхав до кінцевої зупинки, де мене водій запитав, куди мені? В результаті виявилось, що я поїхав не в ту сторону. Мені потрібно було на Жовтневу вулицю, а я заїхав на кінець Жовтневого проспекту, що зовсім в іншій стороні. Зрештою, водій під’їхав до іншого водія маршрутки і сказав тому, щоб той висадив мене на такому-то перехресті. Ось тоді я й почав підозрювати, що зробив усе правильно (в плані переналаштування).

Довгоочікувана миколаївська об’їзна

Довгоочікувана миколаївська об’їзна

Автостопом до Кривого Рога

Катався по Миколаєві я трохи більше двох годин, проте таки добрався до потрібного мені місця. Перший водій й справді висадив мене, де потрібно та ще й нагадав, на які маршрутки потрібно сідати.

На трасі на Кіровоград я опинився близько 14-ї. Проблема була тільки в тому, що за дев’ять хвилин там проїхала лише одна машина, тоді як по кільцевій в сторону Херсону і Кривого Рогу машини ходили з завидною регулярністю. Інтуїція тоді мовчала, тому я прийняв чисто логічне рішення – піти на більш активну трасу. Що цікаво, тільки-но я туди вирушив, повз мене в сторону Кіровограду промчалось з п’ять машин, одна з яких навіть зупинилась. Але виявилось, що вони просто вирішили собі постояти.

14:15, а мені до Дніпра перти ще було близько 320 км. Проте я не хвилювався. Просто налаштовувався на позитив. Крім того, мене почало тішити, що водії почали подавати якісь знаки, як це часто буває під час автостопу.

Простояв я 15 хв., після чого мені зупинилась пара з Вінниці, що їхала в сторону Херсону. Людьми вони виявились надзвичайно позитивними і навіть запропонували їхати в Херсон разом з ними. Проте я відмовився, адже там в мене нікого не було.

Вони мене довезли до виїзду з Миколаєва в сторону Кривого Рогу, де я знову почав свій автостоп. Цього разу я стояв хвилин 5, після чого мене підібрала пара, що їхала до села Добра Криниця в 30-35 км від Миколаєва. Людьми вони теж виявились дуже доброзичливими.

В Добрій Криниці я вже на власному досвіді переконався, що дорога на Кривий Ріг жахлива, а потік машин невеликий. Проте я використав це собі на користь: став біля ями, яку всі водії мусили об’їжджати, при цьому знижуючи швидкість. Я вже безліч раз пересвідчувався, що на великій швидкості водіям зупинятись більше влом, ніж коли вони рухаються повільно.

Спочатку під’їхали відверті гопніки, що привітали мене словами: «Че, барадач, куда едешь? В Баштанку?», на що я відповів заперечним жестом і похитуванням голови, що в моєму випадку означало, щоб вони їхали собі далі, бо я в їхню машину сідати не збираюсь. На щастя, вони цей жест приблизно так і зрозуміли, причому в трохи мягшому сенсі, і поїхали своєю дорогою.

Загалом, я простояв хвилин 15-20. Потім мені зупинився дальнобійник з львівськими номерами. Я вже зрадів і подумав, що мене врятував мій земляк. Проте водій був родом з Кіровограда, але працював на львівську фірму.

Розговорившись з ним, я вияснив, що він має приблизно такі ж уявлення про побудову Всесвіту, як і я! Для мене це був шок! Він також дуже багато читав і був знайомий з більшістю знакових для мене книжок. Тому, як мінімум, половина поїздки до Кривого Рогу (саме туди їхав дальнобійник) пройшла за філософськими розмовами. Деякі з його цитат, які мені сподобались, я позаписував. Передаю їх і вам:

  • Щастя – це коли зранку хочеться на роботу, а ввечері – додому.
  • На лікаря вчать шість років. На машиніста – 3. Навіть на шофера вчать шість місяців. Але на тата ніхто не вчить, хоча це найголовніша робота в житті.
  • Хороше відношення дорожче американського долара.
  • Добрих людей більше. Просто погані краще запам’ятовуються.

Також він мені показав свій словник ненормативної лексики:

Словник ненормативної лексики від дальнобійника)

Словник ненормативної лексики від дальнобійника)

IMG_1199

А потім дістав написану казочку для дітей, що виявилась дуже повчальною (і там, звісно, не було жодного мата))). Додам лише, що він зумів сам виростити, виховати і вивчити двох дівчат, що, безсумнівно, варте великої поваги.

Щодо дороги, то вона й справді була жахливою. Ще ніколи не бачив, щоб трасу об’їжджали ґрунтовкою (вочевидь, нерви в якогось водія колись не витримали, тому він вирішив поїхати полем. Його ідея задалась слушною іншим й так біля траси утворилась нова дорога).

Так чи інакше, близько 18-ї з чимось дальнобійник висадив мене на криворіжській об’їздній, де я почав гадати, як же мене зустріне Дніпропетровщина.

Дніпропетровська область

Близько 200 метрів нормальної дороги при в’їзді в Дніпропетровську область

IMG_1201

Автостопом до Дніпропетровська

Простояв на трасі я хвилин 10, після чого до мене під’їхало… таксі! Водій запитав мене, куди я хочу, на що я відповів щось про те, що в мене немає грошей для поїздок таким способом. Той натомість махнув рукою і сказав, що довезе мене до міста просто так. Що ж, я тільки за!

По дорозі ми розговорились і водій навіть двічі перепитав чи в мене все добре. Коли ж його напарник почув, що я зі Львова і подорожую автостопом, він сказав, що це напевне тільки в нас могли до такого додуматись). Він, звісно, помиляється, але все одно було приємно).

Забігаючи наперед, скажу, що майже всі люди з Дніпропетровська, коли чули, що я зі Львова ставились до мене дуже позитивно і доброзичливо! Полюбили таки нас).

Отож, довіз мене таксист прямо до… 95 кварталу! Таким чином, навіть того не плануючи, я попав на найвідоміший квартал нашої країни і був з того дуже щасливий).

Грошей вони з мене й справді не взяли, а натомість підказали куди йти. До речі, знову забіжу наперед, але це справді феноменально: на Дніпропетровщині таксі стало для мене основним засобом пересування по містах!

В Кривому Розі я трохи пофоткав свідчення мого перебування в 95 кварталі, після чого пішов в потрібну сторону до зупинки. Тут мені з радістю допомогли визначитись з тим, куди сідати і я зрозумів, що Дніпропетровщина мені реально рада!

95 квартал

Кільце біля 95 кварталу

IMG_1203 IMG_1204

Мене довезли до автовокзалу, однак цього було недостатньо для початку стопу. Проте майже відразу до зупинки під’їхала маршрутка, що їхала до кінцевої під назвою: «Розвилка». Тут вже спрацювала моя інтуїція, тому я сів сюди не роздумуючи. Коли вже я усвідомив свій вчинок, то виявив, що ця маршрутка – це було саме те, що мені треба. В результаті я доїхав до зупинки, де намагались зупинити машину безліч людей і відійшов від них за метрів 50.

Стояв я хвилин п’ять, а може й менше, після чого мені зупинився дуже позитивний і добрий чувак на якійсь крутій машині. Марку я не запам’ятав. Як він признався, рішення про підбирання мене він прийняв, коли почув мою українську. Також цей водій записав адресу мого блогу. Тому я хочу передати вам «Привіт», якщо ви читаєте ці рядки! Дякую, що підібрали мене і провели міні-екскурсію по місту!

Час вже був вечірній (21:00) й на вулиці швидко смеркалось. Перший раз я стопив настільки пізно. Поїздка пройшла в цікавих й часто філософських розмовах про безліч різних речей. В черговий раз переконався, наскільки ж іноді можуть зближуватись люди на час подорожі, ніколи після цього більше не бачачись. Хоча, хтозна. Як люблять казати дальнобійники: «Світ круглий».

В результаті, як ви могли вже зрозуміти, водій не тільки підвіз мене до Дніпропетровська, а ще й провів на машині міні-екскурсію, показав деякі пам’ятки, розказав пару історій (відзначу, що при розмові зі мною він переходив виключно на українську, що теж було дуже приємно) і довіз прямо до місця зустрічі з моїм хостом – Максимом!

Дніпропетровськ

Макс мене зустрів із своїм другом дитинства – Сергієм. Вони дуже рідко бачились, однак саме на ці вихідні Сергій вирішив завітати в Дніпропетровськ. Вони перепитали мене, чи спішу я додому, і отримавши заперечну відповідь, пішли в кафешку в центрі. Вибраний ними заклад був надто дорогий для мене. Проте Сергій, сам колишній автостопщик, який знає, що це таке, вирішив поставити мені пиво.

Ось так Дніпропетровськ виглядає в суботній вечір:

IMG_1205

IMG_1206 IMG_1207 IMG_1208

Я в центрі нічного Дніпропетровська

Я в центрі нічного Дніпропетровська

Випивши і краще перезнайомившись між собою, ми трохи посиділи і розказали про свої плани на завтра. Потім Максим викликав таксі й ми поїхали додому, який знаходився недалеко від центру.
В Максима ми все-таки ще повечеряли перед сном і вляглись спати. В цей момент мені не вірилось, що всього лише десять годин тому я переживав, чи виїду з Миколаєва. Феноменально!

 

Кілометраж:

  • 322 км автостопом;

Всього:

933 + 322 = 1255 км автостопом.

________________________________________________________

Витрачено:

  • маршрутки по Миколаєву – 16 грн;
  • печенько – 10 грн.;
  • маршрутки по Кривому Рогу – 7.

Всього: 33 грн.

Всього витрачено за поїздку: 553,50 + 33 = 586,50 грн.

Categories: Подорожі

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів