Автостоп до Суджоу

Вийшовши з автобусу, я відразу попав в дещо апокаліптичну атмосферу. Виїзд на трасу був заблокований, поруч стояли декілька машин з мигалками, навколо ходили люди в салатових комбінезонах, а водії стояли осторонь і про щось між з собою розмовляли. Все здавалось завмерло в очікуванні якогось сигналу.

Трохи освоївшись, я побачив поряд стежку, яка вела за межі пункту оплати проїзду по автобану. Схоже, хтось користувався нею доволі часто, оскільки вона була добряче протоптана. Проте з кожним кроком ставало все моторошніше. На всю потужність пронизливо пищали якісь комахи, яких я до того ніколи не чув, не змовкаючи ні на мить (ви можете почути їх на відео, але попереджаю, звук дуууууже неприємний). Мені в цей момент чомусь відразу згадалась книга Стівена Кінга «Лангольєри».

Дійшовши до кінця стежки, я знайшов діру в паркані і вибрався назад на дорогу. Як я бачив і чув, по автобані звично сновигали машини, однак з боку Циндао чомусь нікого на трасу не пускали. Не знаю чому.

Добравшись до траси і перейшовши на потрібну сторону, я вирішив трохи постопити. Однак на вулиці швидко вечоріло, а атмосфера й далі здавалась мені доволі напруженою. Врешті-решт, я вирішив, що не варто стопити зараз в цілях як моєї безпеки, так і водіїв. Асфальт після дощу був мокрий, тормозити їм було б незручно. Після цього я пішов розкладати палатку.

В ці хвилини було моторошно, оскільки я не знав чи продовжиться тайфун чи це вже кінець. Я прикріпив намет до землі максимальною кількістю способів і вибрав місце так, щоб на мене часом не завалилось від вітру жодне з дерев. Хоча я не був впевнений чи це справді допомогло б. Ще й знахідка неподалік мене геть не потішила. Я побачив вимазану в грязюці дитячу іграшку. Моя уява в цей момент відразу почала малювати страшні картини з фільмів жахів. Тим не менш, здоровий глузд все-таки взяв гору. Китай одна з найбезпечніших країн у світі. Десь на рівні Швейцарії. Іграшка знаходилась біля складених докупи колод, і це було схоже на місце для пікніка. Я резонно припустив, що якась дитина її просто забула.

Автостоп до Суджоу

Проснувшись зранку, я з полегшенням зрозумів, що все чудово, оскільки мене за цілу ніч так нічого і не розбудило. Знову світило сонце, все було позаду.

Набравшись терпіння, я почав свій автостоп з розрахунком, що втикати тут мені доведеться довго. Однак простояв я цього разу лише 10 хвилин. Мене підібрав водій, який ще й знав англійську! Більше того, він знав, що таке автостоп! І хоч їхав він неподалік, це була везуха. Я міг з ним поговорити про подорожі, він розповів трохи про Циндао і Китай. Проте це ще було далеко не все. Заїхавши на китайську заправку, він почав шукати водіїв з номерами Суджоу! Причому після перших невдач він не здався, і за 20 хвилин таки знайшов сім’ю, яка їхала в тому напрямку. Мені просто дико везло.

Незважаючи на те, що мій англомовний водій наче все мав би їм розповісти, куди я прямую, я все-таки вирішив одним оком спостерігати за дорогою. І не прогадав. Після того, як вони проїхали останній поворот, що вів в Суджоу, я зрозумів, що пора щось робити і відносно швидко так сяк за допомогою офлайн-перекладача запитав чи не заїжджають вони в місто. Виявилось що ні. Подякувавши їм за все, я вийшов на заправці в десяти кілометрах від Суджоу і почав освоюватись в новому регіоні з новим кліматом.

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів