Австостопом з Харкова до Києва

Ранок перед автостопом з Харкова до Києва почався в мене не дуже позитивно. Я забив своєму хосту унітаз і з усіх сил намагався щось з цим зробити. Олексій, трохи здивувавшись, махнув на це рукою і сказав, щоб я не парився, але я шось до сих пір соромлюсь написати йому відгук на каучі…) Хоча, звісно, це доволі смішна деталь мого перебування в Харкові).

Так чи інакше, десь в годині 11 я вже був в центрі міста і, поспішаючи до зупинки потрібного мені трамвая, фоткав все, що не встиг зазнимкувати до того. Дорога з Києва до Харкова мала бути найдовшою на моєму маршруті, і мені зовсім не подобалось, що я до сих пір ще не почав стопити.

Харків (86) Харків (92) Харків (91)

Памятник скрипачу на даху Харків (90)

Памятник скрипачу на даху

Памятник скрипачу на даху Харків (89) Памятник скрипачу на даху Харків (88)

На одній з площ Харкова

На одній з площ Харкова

Харків (93) Харків (94) Харків (95)

Автостоп до Києва

До траси я добрався приблизно о першій годині і трохи постопивши, вирішив піти до прямої дороги на Київ, щоб не паритись через водіїв, що повертають в Дніпропетровськ. Для цього мені потрібно було перейти невелике містечко біля Харкова – Пісочин. Але я був налаштований довго бродити в цей день). Врешті-решт, дійшовши до якоїсь забігайлівки (кафе «Удача»), я побачив, що біля неї стоять відразу три фури. Мені згадались історії про те, що в Європі автостопщики підходять до водіїв на заправках (на автобані стояти не можна) і приблизно в цей же момент з кафе вийшов якийсь мужик і пішов до дальнобійної машини. Хмм, спробуєм.

Я розповів йому свою історію і ціль на цей день, на що він відповів, але я далеко тебе завезти не зможу, бо повертаю додому в такому-то місті. Це означало згоду і тому я полегшено зітхнув, що тепер мені не доведеться перти далі, а в дорозі вже стопиться легше.

Дальнобійник виявився дуже доброю людиною, з якою цікаво було поговорити. Не пам’ятаю, правда, про що ми теревенили, але емоційні спогади залишились хороші).

Вийшовши в Чутове (здається, так) і трохи постопивши, я вирішив пройти це село, щоб зупиняти вже машини, що їдуть в сторону Полтави, а не з Харкова у цей населений пункт. При цьому я підстоплював по дорозі, користуючись артефактом, але сьогодні він чомусь не працював. Можливо, тому, що мені хотілось якийсь шмат дороги проїхатись не з дальнобійниками, оскільки, починаючи з Одеси, я катався до цього моменту тільки з ними).

Вийшовши за деякий час в приємне мені місце для стопу, я зупинився, і знову почав насолоджуватись тим, що відбувається. Стояв недовго. До Полтави мене вирішив довезти молодий позитивний хлопчина, який в той же час підвозив якусь жінку за гроші. Зрештою, це не перший такий випадок для мене в цій подорожі).

В Полтаві я вийшов на одному з головних перехресть і тепер мені знову потрібно було пройтись до кінця міста. Вже була четверта година і я розумів, що скоро почне темніти, що мені зовсім не подобалось. Я вже навіть почав подумувати, до яких полтавських знайомих зателефонувати і запитати чи можна залишитись в них. Однак з іншого боку мені було цікаво спробувати більше постопити затемна і подивитись, що буде.

Я йшов, мабуть, довше години. Зате машину дочекався майже відразу. Мені попався дуже добрий чувак з Черкащини, який, схоже, зрадів, коли дізнався, що в мене є знайомі з цього регіону і, більше того, я звідти приймав у себе гостей. Заодно я йому трохи поміг з картою, оскільки він точно не знав, по якій дорозі їхати в Олександрію.

Була лише одна проблема. Через перегруз бусіка водій їхав максимум зі швидкістю 60 км/год. В кращому випадку. Це мене непокоїло, але не дуже. Й коли він сказав, що, мабуть, мені варто було дочекатись іншої машини, що поїхала би швидше, я його запевнив що все окей, при цьому зрозумівши, що хороша компанія для мене важливіша, ніж швидкість, з якою я їду.

Звернув в Олександрію водій перед в’їздом в Хорол, коли вже наступила повна темрява. Цього разу я далеко не йшов (та й необхідності в цьому не було), витягнув артефакт і почав надіятись на нього. Стояв недовго – хвилин 20, проте підібрав мене знову не дальнобійник. Біля мене зупинилась машина з групою людей і позитивною дівчиною, яка після моїх слів про автостоп перепитала в друзів: «Ну що, беремо?».

Ці люди виявились волонтерами, які їхали з зони АТО. І хоч про свою поїздку туди вони розповідали неохоче, проте я дізнався дуууже багато чого цікавого про тогочасні події в політиці і те, як воно є насправді. Мені пощастило проїхатись з надзвичайно активними людьми, що продовжують жити Україною навіть зараз. До прикладу, Настя (ця позитивна дівчина) нещодавно була в комісії з переатестації поліцейських.

Також я дізнався, в яких сферах в політиці дійсно все жахливо, а де все-таки відбулись якісь зміни. До прикладу, в складі комісії по розгляду злочинів Майдану половина людей справді працюють на совість, намагаючись зробити хоч щось.

По дорозі ми двічі зупинялись: на вечерю та перекус. В Київ же ж приїхали близько 21:30. Я обмінявся з ними контактами і, згідно поради Насті, поїхав до потрібної мені станції метро.

Бориспіль

На моє превелике щастя до столиці переселився мій хороший полтавський друг Вова, через що в мене тут цього разу відпала потреба шукати хоста. Незважаючи на ще не пізній для маршруток час, Вова забрав мене з зупинки метро машиною і я поїхав пізнавати найреспектабельніший район Києва – Троєщину))).


Кілометраж:

  • 453 км автостопом;
  • 15 км пішки (жесть, це я, канешно, дав жару);

Всього:

  • 1940 км автостопом;
  • 32 км пішки.

Витрати:

  • 5,50 грн. – маршрутка;
  • 8 грн. – дві пачки вафель;
  • 35 грн. – деруни;
  • 4 грн. – метро.

Всього: 52,50 грн.

Всього за подорож: 739,50 + 52,50 = 792 грн.


Щоб перейти до попередньої частини мандрівки – клацніть тут

Наступна ж частина знаходиться за цим посиланням

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів