Репужинці

Розмова з водієм мене дещо розрухала, тому я вже був не таким млявим. До того ж, пройти до бази відпочинку, де відбувався інтенсив, мені залишалось тільки з кілометр чи два. Однак тепер слід розказати певну передісторію про Репужинці.

Ідею відвідати їх мені підкинула моя подруга з «Фестивалю психології в Чернівцях», з якою я випадково зустрівся у Львові. Я подумав, чому б і ні? Це було б гарним продовженням моєї мандрівки.

Зайшовши на базу відпочинку, я почав відчувати певну гордість. Я все-таки добрався сюди. Запитавши в першої ж компанії про місце знаходження організаторки, я знайшов її, розплатився за всі шість днів, і розпочав своє заселення (ми жили в невеликих дерев’яних хатинках).

Прибув я якраз за хвилин 30 від відкриття, що було хорошою новиною. Однак час на сон в мене все не з’являвся.

Нам роздали розпорядок тижня, згідно якого день щоразу розпочинався з зарядки о 8-й годині, продовжувався двома сетами занять з 10:00, після чого о 14:00 був обід. Потім передбачались ще одні, але загальні заняття, відвідуваність яких здійснювалась по бажанню. О 18:30 стартували процес-групи (народ в невеликих групках ділився враженнями), а о 19:30 ми йшли на вечерю. Також майже кожного разу в дев’ятій годині вечора відбувались якісь розважальні заходи. Наприклад, танці, ярмарок, аукціон і т. д.

Окрім цього в Репужинцях ходила своя валюта – так зване Пепо. Заробити його можна було участю в зарядці, роботою в їдальні і т. д. Збиралось пепо здебільшого для п’ятничного аукціону.

Пепо. Репужинецька валюта

Пепо. Репужинецька валюта

Навчання в Репужинцях

Розпочалось все о другій годині з різноманітних урочистостей, після яких пішло представлення тренерів та терапій, які вони збирались проводити. Формат цих терапій мав вигляд 3+3 чи 6, де цифри означають дні. Тобто, людині слід було вибирати або два напрямки по три дні, або відразу йти на якийсь один напрямок на всі шість днів.

Вибір був справді цікавим. Психодрама (грубо кажучи, досліджування себе через проживання різноманітних емоцій в сценках), Тілесно-орієнтований підхід в Гештальт терапії і Група для процесників (для тих, хто проводив процес-групи о 18:30) – ці напрямки передбачались на шість днів.

  • Чого ми ще не знаємо про секс?
  • Системна сімейна терапія.
  • Танцювально-рухова терапія.

А також:

  • Тренінг креативності.
  • Психіатричний букварик.
  • Психо-динамічна арт-терапія.

І ще кілька терапій, про які я не пам’ятаю або не знайшов інформації, передбачались на три дні. Я в результаті вибрав: «Чого ми ще не знаємо про секс?» та «Тренінг креативності», про що жодного разу не пошкодував. Хоча вибір все-таки був складним.

Заняття почались відразу ж. Саме на них мене застав мій опятигодинний чай. Оскільки дуже важливим на таких заходах є правило конфіденційності, я в ці шість днів о 17:00 зі своїм термосом старався кудись відходити.

В перший день занять про секс ми вивчили відмінності між хлопцями і дівчатами. На другий – досліджували свою сексуальність, а на третій розглядали різноманітні збочення. Завдяки тому, що ці заняття вела відома в психологічних колах своїм почуттям гумору Лариса Дідковська, це було неймовірно весело. При цьому я б хотів зазначити, що незважаючи на великий склад групи (не мені одному була цікава ця тема), в мене склалось враження, що вона зуміла виділити час кожному. І це дуже круто!

Тренінг креативності ж проходив нестандартно. В нас майже не було теорії, тільки різноманітні дослідження себе в сценках та іграх. Лише на третій день, вже отримавши цікавий досвід, ми вивчили і структурували все, що перед тим робили.

Дозвілля в Репужинцях

Отож, закінчивши розглядати сексуальні відмінності між хлопцями і дівчатами в понеділок (хоча ще десь дванадцять годин до того думав, як би то вибратись з Тернополя), я пішов на процес-групу, де розповів, як хочу спати. Хоча слід відзначити, що сексуальна тема, включно з жвавою і веселою атмосферою, мій сон дещо розвіяла.

Потім була вечеря (що теж входить в вартість інтенсиву), а далі я випадково приліг на своє ліжко і проснувся акурат перед посвятою.

Почалось все з певних обрядів, на зразок куштування гірчиці.

n-r7llu4jpg

q66su6ykj-s

ow7bmu6asca

Потім наш ще як слід пообливали).

Саму ж посвяту ви зможете послухати на цьому відео:

 

Дивитись його вам, мабуть, цікаво буде десь до пяти хвилин. Далі там будуть просто транлюватись фото всіх учасників.

xqqaktrpo5o 2djp4m37yvm

Ті всі слова, що ви могли почути на відео, нам потрібно було говорити, тримаючись за факел, або тримаючись за тих, хто тримається за факел.

На другий день в програмі був передбачений пісенний батл, а на третій – етновечорниці. Так чи інакше, до третього дня я тут повністю віддавався навчанню. Зрештою, на почтаку в мене в Репужинцях була лише одна подруга, яка завжди перепитувала, як в мене справи, за що я їй дуже вдячний). Потім же я випадково опинився біля групи людей (Еліна, Юля, Андрій, Настя та Сергій), яким теж не сподобалась трансльована російська музика, і які цілком логічно були зі Львова. От тоді поступово все почало ставати веселіше і веселіше.

Спочатку ми грали на березі ріки о 23:00 «Камасутру» (в нас так називають гру, де кожен по черзі ногою має дотягнутись до ноги іншої людини, а ви що подумали? Десь вона ще має назву «плетенка»). На наступний день в програмі була вже  мафія. Плюс тоді я, нарешті, повчився грати на гітарі (дякую, Ярослав).

В вечірній програмі четверга передбачався і «Ярмарок», де я мав намір потратити певну частину зароблених Пепо. Тут слід розповісти про дві речі:

1. В дівчат, які продавали різні сплетені від руки штуки, я купив чорно-білу фєнечку (чи як вона там називається). При покупці дівчина мені порадила загадати якесь бажання, що мало збутись, коли ця хрінь сама розв’яжеться. Я тоді загадав бажання: «Добратись до Грузії». В той час ця мрія здавалась мені такою далекою і недосяжною… Забігаючи наперед скажу, що фєнечка справді розв’язалась в Грузії. Проте не при самому в’їзді в цю країну, а перед тим, як я поїхав в один з її наймальовничіших регіонів, зображення якого ще перед мандрівкою висіло в мене у Львові на стіні.

hnzvzkcqgae

2. Друге, що мені запам’яталось на цьому Ярмарку – це посвята в Дуліби. Двоє репужинецьких заводіл, яких ви побачите на відео з аукціону, придумали якусь історію про древнє плем’я Дулібів. І щоб стати справжнім Дулібом, треба було пройти спеціальний таємний обряд, який відбувався за кущем. Причому з закритими очима. Я вирішив спробувати).

avtostopom-do-repuzhintsiv-27

Мені довелось пити кров москаля і їсти його кістки (здається так), що насправді були вином і бубликом відповідно. Потім мою голову мокнули в воду, і приказали вибрати собі нове ім’я. Я сказав перше, що прийшло в голову. Це було слово «Амаратха».

Варто зазначити, що в наступні дні від Юлі, для якої не було більшої втіхи, окрім того, щоб погнати з мене, я наслухався дуже багато нових версій свого імені. Їй не хотілось запам’ятовувати ім’я «Амаратха», тому вона мене називала Аріхмед, Аліхат, Мухамед і т. д.)

Незмінні кожного року Поліщуки з сємочками

Незмінні кожного року Поліщуки з сємочками на ярмарку

На п’ятий день ввечері відбулось те, чого майже всі найбільше чекали. Принаймні в мене склалось таке враження. Аукціон.

Найбільше Пепо в Репужинцях якимось чином нагребли діти, тому я зі своїми майже не рипався. Ось як воно приблизно відбувалось:

 

Відео перервалось через те, що розрядилась батарея. Його неповне продовження далі:

ly-byj64gum

Поки я знімав це все дійство на відео, то попав в кадр і сам.

А от власне театр Плейбек перед своїм виступом

А от, власне, театр Плейбек перед своїм виступом

В суботу ж була хіпі-вечірка, а також вогнище і пісні біля річки. Тут теж додати щось складно, окрім фоток).

Головний фотограф Репужинців Сергій Аніськов. Саме його деякі матеріали я використав в цій статті

Головний фотограф Репужинців Сергій Аніськов. Саме його матеріали я використав в цій статті

Також обов’язково слід згадати про саме місце проведення Психологічного інтенсиву. Адже воно справді чарівне:

nvbya-tamna b4pf7xnwslk avtostopom-do-repuzhintsiv-28 avtostopom-do-repuzhintsiv-16 avtostopom-do-repuzhintsiv-15 avtostopom-do-repuzhintsiv-10

Репужинецькі коні, один з яких чомусь вирішив переслідувати мене і Юлю, коли ми вирішили прогулятись до річки

Репужинецькі коні, один з яких чомусь вирішив переслідувати мене і Юлю, коли ми вирішили прогулятись до річки

Ну і, майже насамкінець, знову моя звиЧайна рубрика (в якій, правда, цього разу не відбувалось майже нічого цікавого):

 

 

Мої витрати в Репужинцях виглядають наступним чином:

  • 30 грн. – подвійна порція сніданку (вони тут не входили у вартість, але були дуже дешеві);
  • 13 грн. – снікерс;
  • 6 грн. – печенька;
  • 30 грн. – сніданки;
  • 5 грн. – булочка;
  • 49 грн. – сертифікат про участь в інтенсиві від УСП (Українська Спілка Психотерапевтів);
  • 27 грн. – витрати в супермаркеті Репужинців.

Всього: 160 грн. за шість днів

Всього за час мандрівки:

259 + 160 = 419 грн.

Звісно, сюди також слід дописати 1200 грн. за все це дійство , а також 600 грн. за Квиток на “Файне місто”. Ці витрати я рахуватиму окремо, однак безумовно згадаю в кінці. Якщо допишу).

Про те, як я добирався до Репужинців автостопом, ви зможете прочитати тут.

Про свій подальший етап мандрівки я написав в цій статті.

tip8lurrxok
gnrma0dyd3i 8skjxmtfn58 avtostopom-do-repuzhintsiv-14

Залишити відповідь




Перейти до панелі інструментів